Арт-терміни на «М»
Магічний реалізм
Магічний реалізм — термін, запроваджений мистецтвознавцем і критиком Францом Роом у 1925 році для опису повоєнного європейського живопису, у якому світ зображено з підкресленою чіткістю й реалістичною точністю, проте з відчуттям загадковості, дивовижності або сновидної відчуженості. На відміну від сюрреалізму, що вивільняв підсвідоме й нелогічне, магічний реалізм зберігає ясну, майже фотографічну виразність предметів, але наділяє буденне ауру таємниці. Ро пов'язував його з течією «нової речевості» (Neue Sachlichkeit) у німецькому мистецтві. Пізніше поняття поширилося на творчість художників різних країн, зокрема на американську сцену, а ще ширше — на літературу, де магічний реалізм став визначальним для латиноамериканської прози. У живописі магічний реалізм вирізняється гострою деталізацією, статичністю, дивними зіставленнями звичних об'єктів і відчуттям притлумленого напруження під поверхнею повсякдення. Течія відображала прагнення повернутися до фігуративності після абстрактних та експресіоністичних експериментів, водночас не втрачаючи модерної тривоги.
Читати далі →
Магнум Фотос
Magnum Photos (Магнум Фотос) — фотокооператив, заснований 1947 року, зокрема в Нью-Йорку та Парижі, з метою надати фотографам свободу знімати те, що вони вважають важливим, не підпорядковуючись редакційним порядкам денним журналів і газет. Серед засновників були Анрі Картьє-Брессон, Роберт Капа, Девід «Чім» Сеймур та Джордж Роджер — легенди фоторепортажу, які прагнули зберегти авторські права й контроль над власними знімками. Кооператив, що належить самим фотографам, установив високі стандарти незалежної документальної фотографії та фотожурналістики, поєднуючи свідчення про світові події з виразним особистим баченням. Картьє-Брессон сформулював впливову ідею «вирішального моменту» — миті, коли форма й подія утворюють досконалу композицію. Упродовж десятиліть Magnum фіксувала війни, революції, повсякдення й культуру всіх континентів, зокрема й події в Україні. Агенція залишається взірцем етичної, авторської фотографії та однією з найпрестижніших інституцій у світі документального образу.
Читати далі →
Макет
Макет — це попередня модель, зазвичай невеликого розміру, для більшого скульптурного або архітектурного твору. Слово походить від французького maquette (з італійського macchietta — «начерк»), і в мистецтві скульптури воно позначає ескізну тривимірну заготовку, у якій митець опрацьовує загальну композицію, пропорції, масу й силует майбутнього твору перед його виконанням у остаточному матеріалі та масштабі. Макет часто ліплять із глини, воску, гіпсу, пластиліну чи картону; він виконує ту саму роль, що й підготовчий рисунок у живописі. Макети мають велике значення і як робочий інструмент, і як самостійні художні об'єкти, що зберігають безпосередність задуму автора. За ними можна простежити хід творчої думки, тому музеї цінують їх як свідчення процесу. У монументальній скульптурі макет подають на конкурсах пам'ятників, за ним затверджують проект і масштабують до повного розміру. Українські скульптори, працюючи над пам'ятниками й садово-парковою пластикою, незмінно починали з макетів. Термін застосовують також в архітектурі, сценографії та кіновиробництві для об'ємних моделей споруд і декорацій.
Читати далі →
Малюнок
Малюнок — це техніка, за якою зображення відтворюються на плоскій поверхні переважно шляхом проведення ліній, хоча малюнки можуть містити й тональні плями, розтушовки та інші нелінійні позначки. Це одна з найдавніших і найфундаментальніших форм візуального мистецтва: людина малювала на стінах печер задовго до появи живопису чи писемності. Малюнок виконують сухими або рідкими засобами — олівцем, вугіллям, крейдою, сангіною, пером і тушшю, срібним олівцем — на папері, пергаменті чи інших основах. У мистецтві малюнок виконує подвійну роль. З одного боку, він є підготовчим інструментом — ескізом, начерком, штудією, картоном, за допомогою якого художник розробляє композицію, вивчає натуру й планує майбутній твір у живописі, скульптурі чи архітектурі. З іншого боку, малюнок може бути й самостійним, завершеним твором мистецтва зі своєю естетичною цінністю. У добу Відродження рисунок (disegno) вважали інтелектуальною основою всіх образотворчих мистецтв, засобом вияву задуму й майстерності художника. Видатні рисувальники — від Леонардо да Вінчі, Дюрера й Рембрандта до Енгра, Ван Гога й сучасних авторів — засвідчують невичерпні виражальні можливості лінії. Малюнок і сьогодні лишається основою художньої освіти.
Читати далі →
Маньєризм
Маньєризм — стиль європейського мистецтва приблизно 1520–1600 років, що постав як реакція на гармонійну врівноваженість Високого Відродження й характеризується штучністю, вишуканою елегантністю та навмисним чуттєвим спотворенням людської фігури. Назва походить від італійського maniera («манера», «стиль»). Маньєристи подовжували пропорції тіл, надавали їм неприродних, спірально закручених поз (figura serpentinata), нагромаджували складні композиції, застосовували напружені, часом штучні кольори й тісний, переповнений простір. Замість ясності та рівноваги вони цінували вигадливість, дотепність та інтелектуальну гру, розраховані на поціновувача. Провідними майстрами були Понтормо, Россо Фйорентіно, Пармідж'яніно, Аньйоло Бронзіно, а в скульптурі й декоративному мистецтві — Бенвенуто Челліні та Джамболонья. Маньєризм відображав духовну кризу доби Реформації та Контрреформації, розхитуючи ренесансні ідеали. Тривалий час його вважали занепадницьким, та у двадцятому столітті переоцінили як самобутню, витончену й психологічно напружену художню мову, що передувала бароко.
Читати далі →Марина
Різновид пейзажного жанру, присвячений морю: морським краєвидам, кораблям, гаваням; також окремий твір цього жанру.
Читати далі →
Матеріал
Медіум, або матеріал (Medium) — це термін із подвійним значенням у мистецтві. По-перше, він позначає тип чи вид мистецтва — наприклад, живопис, скульптуру, графіку, фотографію, відео чи перформанс. По-друге, він стосується конкретних матеріалів і речовин, з яких виготовлено твір: олійних фарб, акварелі, бронзи, мармуру, глини, чорнила тощо. У живописі слово «медіум» має ще й вужче технічне значення — це рідина (наприклад, олія або гуміарабік), якою розводять пігмент, щоб надати фарбі потрібної консистенції та властивостей. Вибір медіуму є фундаментальним для художнього висловлювання, адже кожен матеріал має власні виражальні можливості, обмеження й культурні асоціації. Модерністська критика XX століття, зокрема у працях Клемента Ґрінберга, наголошувала на «специфіці медіуму» — ідеї, що кожен вид мистецтва повинен досліджувати свою власну унікальну природу (наприклад, живопис — площинність полотна). Проте в другій половині XX століття художники дедалі частіше почали руйнувати межі між медіумами, створюючи мультимедійні, гібридні та інтермедіальні твори. Поняття «постмедіумного стану», запропоноване Розалінд Краусс, описує сучасну ситуацію, коли традиційні межі між видами мистецтва втратили колишню жорсткість.
Читати далі →
Матеріальний живопис
Матеріальний живопис — техніка, за якої в густу імпасто-фарбу додають сторонні матеріали: пісок, землю, цемент, гіпс, тирсу, черепашки чи шматки тканини, аби надати поверхні відчутної фізичної фактури й ваги. Замість того щоб зображати світ, художник наголошує на самій матеріальності твору, перетворюючи полотно на об'єкт із власним рельєфом і речовинністю. Ця практика розквітла в європейському мистецтві після Другої світової війни, у межах ар інформель і ташизму 1940–1950-х років, як реакція на геометричну абстракцію й прагнення до безпосередньої, майже органічної виразності. Провідними майстрами матеріального живопису були Жан Дюбюффе з його «текстурологіями» та іспанський художник Антоні Тапієс, який змішував мармуровий пил і пісок, створюючи стінописні поверхні зі слідами подряпин і написів. Техніка вплинула на розвиток асамбляжу й розмивала межу між живописом і скульптурою, збагачуючи мову повоєнної абстракції.
Читати далі →
Медіа, що базуються на часі
Медіа, що базуються на часі, — це мистецтво, яке залежить від технологій і має тривалісний, часовий вимір; воно розгортається в часі й повинно бути відтворене, щоб глядач його сприйняв. До цієї категорії належать відеоарт, фільм, слайд-проєкції, звукові твори, комп'ютерні та цифрові інсталяції й перформанси, зафіксовані для показу. На відміну від картини чи скульптури, які глядач осягає одномоментно, часові медіа мають початок, тривалість і кінець, а часто й певну послідовність подій, тож фактор часу стає невід'ємною складовою художнього змісту. Напрям сформувався в другій половині XX століття з появою доступного відеообладнання; піонери відеоарту, зокрема Нам Джун Пайк, а також художники перформансу почали використовувати технічні носії для творів, які неможливо звести до статичного об'єкта. Термін «часові медіа» набув особливого значення в музейній та реставраційній практиці, адже зберігання таких творів вимагає догляду не за фізичним предметом, а за обладнанням, форматами, файлами й інструкціями до показу, які з часом застарівають. Тому музеї розробляють спеціальні стратегії консервації, документування та міграції даних, щоб забезпечити довговічність мистецтва, побудованого на технологіях і часі.
Читати далі →
Мементо морі
Мементо морі (лат. memento mori — «пам'ятай про смерть») — художній твір або мотив, створений, щоб нагадати глядачеві про неминучість смерті, тлінність земного життя й марноту мирських благ. Це водночас філософська і моральна настанова, укорінена в античній та християнській традиціях: усвідомлення смертності мало спонукати людину жити чесно, дбати про душу й не прив'язуватися до минущого. У мистецтві ідея втілюється через набір упізнаваних символів. Найхарактерніший символ memento mori — людський череп, а також згаслі свічки, пісочні годинники й годинники (плин часу), зів'ялі квіти, гнилі плоди, мильні бульбашки й кістки. Ці образи розквітли в європейському мистецтві доби бароко, надто в натюрмортах-ванітас XVII століття, а також у надгробній скульптурі, портретах і релігійному живописі Середньовіччя й Ренесансу. Мотив нерідко поєднувався з написами-девізами. Memento mori відображав глибоку релігійність і гостре відчуття крихкості життя, посилене епідеміями чуми й війнами. Ідея й символіка смертності продовжують надихати митців і в сучасному мистецтві, від Дам'єна Герста до концептуальних інсталяцій.
Читати далі →
Мерц
Мерц — вигадане слово-нонсенс, яке німецький художник-дадаїст Курт Швіттерс запровадив близько 1919 року для позначення власного мистецького методу: колажів та асамбляжів, складених із зібраних вторинних матеріалів — квитків, обгорток, газетних клаптів, ґудзиків, дротів, дерев'яних уламків та іншого міського сміття. Слово виникло випадково, коли в один із колажів потрапив фрагмент назви банку «Commerz und Privatbank»; уцілів склад «merz», що й дав ім'я всій практиці. Швіттерс проголосив Мерц універсальним світоглядом, який може охопити будь-який матеріал і будь-який медіум — поезію, живопис, скульптуру, музику, друк. Найамбітнішим утіленням ідеї став «Мерцбау» — тривала архітектурна інсталяція, якою митець роками перебудовував власне помешкання в Ганновері, перетворюючи його на розгалужену просторову конструкцію. Мерц уславлює красу знеціненого, викинутого й випадкового, підносячи відходи споживчого суспільства до статусу мистецтва. Ця практика справила значний вплив на повоєнне мистецтво асамбляжу, поп-арт та концептуальні течії двадцятого століття.
Читати далі →
Метал
Метал — твердий, міцний і непрозорий матеріал, який використовувався скульпторами з найдавніших часів. Завдяки міцності, пластичності та здатності триматися у складних формах метали дозволяють створювати як монументальні пам'ятники, так і крихкі ювелірні вироби. Найпоширенішими в мистецтві є бронза (сплав міді й олова), яку відливають у форми, а також залізо, сталь, мідь, свинець, золото й срібло. Метал обробляють різними способами: литтям, куванням, карбуванням, зварюванням та гравіюванням, кожен з яких дає власну фактуру й виразність. Бронзове лиття, відоме ще з античності й доведене до досконалості в добу Відродження, лишається класичною технікою станкової та монументальної скульптури. У XX столітті митці почали активно використовувати зварну сталь і промислові метали: Хуліо Ґонсалес і Девід Сміт відкрили нову мову конструйованої металевої пластики, а мінімалісти цінували холодну точність індустріальних поверхонь. В Україні багата традиція художньої обробки металу сягає скіфського золота та козацького декоративного мистецтва, а сучасні скульптори продовжують працювати з ковкою, литвом і зварюванням у монументальних та камерних творах.
Читати далі →
Метафізичне мистецтво
Метафізичне мистецтво (італ. Pittura metafisica) — італійська течія початку двадцятого століття, заснована близько 1911–1917 років Джорджо де Кіріко й розвинута спільно з Карло Каррою та Джорджо Моранді. Її характерні образи — безлюдні, залиті холодним світлом аркадні площі з подовженими тінями, класична архітектура, вежі, манекени без облич та несподівані поєднання буденних предметів, вирвані зі звичного контексту. Ці сновидні, зловісно застиглі сцени випромінюють відчуття тиші, тривоги й прихованої таємниці за поверхнею видимого світу — звідси й назва «метафізичне», тобто те, що лежить поза фізичним. Де Кіріко прагнув відкрити загадкову, ірреальну сутність речей, звільнивши їх від логіки та практичного призначення. Хоча рух проіснував недовго, його вплив був колосальним: саме метафізичний живопис став одним із головних джерел натхнення для сюрреалістів, зокрема Рене Маґрітта та Сальвадора Далі. Метафізичне мистецтво відкрило шлях до дослідження підсвідомого, сну й відчуженості в модерному живописі.
Читати далі →
Метафізичний живопис
Метафізичний живопис (Pittura Metafisica) — італійський мистецький рух початку XX століття, що характеризується сновидними, тривожними образами безлюдних аркадних площ із несподіваними поєднаннями предметів. Напрям зародився близько 1910–1911 років у творчості Джорджо де Кіріко й отримав свою назву та теоретичне оформлення під час Першої світової війни, коли де Кіріко зустрівся з художником Карло Каррою в місті Феррара близько 1917 року. Метафізичний живопис зображував порожні міські простори з різкими тінями, класичними аркадами, манекенами замість людей, геометричними інструментами й буденними речами, вихопленими з їхнього звичного контексту. Це створювало відчуття загадковості, застиглого часу й прихованого сенсу за видимою реальністю. Художники прагнули відкрити «метафізичну» сутність речей, що лежить поза межами повсякденного сприйняття. Окрім де Кіріко й Карри, з рухом пов'язують Джорджо Моранді. Метафізичний живопис справив величезний вплив на сюрреалізм, надихнувши таких митців, як Макс Ернст і Рене Магрітт, і став одним із ключових джерел мистецтва загадкового та ірреального.
Читати далі →
Мецо-тинто
Меццотинто (від італійського mezzo — «половина» і tinto — «тон») — техніка глибокого друку, розроблена в XVII столітті, що дозволяє відтворювати м'які тональні переходи й насичені, оксамитові чорні тони. Робота починається з суцільного шорсткування мідної пластини спеціальним зубчастим інструментом — гранувальником, який укриває поверхню безліччю дрібних заглиблень; якщо надрукувати таку пластину відразу, вона дасть рівномірний оксамитово-чорний відбиток. Художник створює зображення «від темного до світлого», вигладжуючи й поліруючи ділянки, що мають бути світлішими: чим більше згладжено, тим менше фарби вони втримають. Техніку приписують Людвігу фон Зігену; особливого розвитку меццотинто набуло в Англії XVIII століття, де його широко застосовували для тиражування портретів. На відміну від лінійних технік — офорту чи різцевої гравюри — меццотинто оперує тоном і світлотінню, наближаючись до живописної виразності, чим і цінувалося у відтворенні картин.
Читати далі →
Мистецтво коміксів
Мистецтво коміксу — це художня практика, що спирається на мову коміксів: послідовність кадрів, поєднання зображення й тексту (репліки в «бульбашках», звуконаслідування), а також характерні комерційні техніки друку. У ширшому сенсі термін охоплює і твори образотворчого мистецтва, які запозичують стилістику, теми та візуальні прийоми коміксів, переносячи їх у контекст галереї. Комікс як самостійна форма поєднує риси літератури й візуального мистецтва, вибудовуючи оповідь через монтаж окремих панелей. Найпомітніше зближення «високого» мистецтва з коміксом сталося у поп-арті 1960-х років. Американський художник Рой Ліхтенштейн запозичував кадри з масових коміксів, збільшував їх і відтворював характерні растрові крапки Бендея, перетворюючи банальні образи на монументальні полотна й водночас іронічно осмислюючи механізми масової культури. Пізніше графічні романи Арта Шпіґельмана та інших авторів здобули визнання як серйозна художня й літературна форма. Сьогодні мова коміксу активно використовується у сучасному мистецтві, ілюстрації та стріт-арті, а межа між «низьким» жанром і музейним мистецтвом дедалі більше розмивається.
Читати далі →
Мистецтво опору
Мистецтво опору (Resistance Art) — форма політично заангажованого мистецтва, що виникла в Південній Африці в середині 1970-х років, після повстання в Совето 1976 року. Воно зосереджувалося на боротьбі проти апартеїду — системи расової сегрегації — та на утвердженні африканської гідності, сили й єдності. Мистецтво опору використовувало доступні й тиражовані засоби: плакати, гравюри, муралі, банери, фотографію та ілюстрації для профспілкових і громадських рухів, аби мобілізувати спільноту й донести політичне послання попри цензуру. Художники працювали в громадських майстернях, як-от відомі майстерні мистецтва спільнот, і часто лишалися анонімними задля безпеки. Твори викривали насильство режиму, вшановували загиблих активістів і закликали до солідарності. Серед відомих постатей — Тамсанка Мньєле (загинув 1985 року), Дікобе Мартінс і Норман Кетрін, а також багато колективів. Після падіння апартеїду в 1994 році мистецтво опору стало важливою частиною культурної пам'яті Південної Африки й прикладом того, як візуальна творчість може бути безпосереднім знаряддям соціальної та політичної боротьби.
Читати далі →
Міжнародний стиль
Міжнародний стиль — панівна течія архітектурного модернізму, назву якій дали американські критики Генрі-Расселл Гічкок і Філіп Джонсон у 1932 році у зв'язку з виставкою сучасної архітектури в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Стиль характеризується підкресленою функціональністю, відмовою від орнаменту, каркасними конструкціями зі скла, сталі й бетону, чистими прямокутними об'ємами, стрічковим склінням, білими або нейтральними поверхнями та асиметричними, але суворо врівноваженими композиціями. Його теоретичне й практичне підґрунтя заклали майстри Баугаузу та європейського авангарду — Вальтер Ґропіус, Людвіг Міс ван дер Рое та Ле Корбюзьє. Гасло «форма випливає з функції» перетворило архітектуру на універсальну мову, придатну для будь-якого краю світу, звідси й назва. Після Другої світової війни стиль поширився на офісні хмарочоси, урядові будівлі та житлові комплекси в багатьох країнах, зокрема впливаючи на повоєнну забудову українських міст. Критики згодом дорікали йому за холодну знеособленість, що відкрило дорогу постмодерній реакції.
Читати далі →
Мінджунг мистецтво
Мінджунг-арт — південнокорейський соціально-політичний художній рух, що постав у 1980 році після Кванджуського повстання, під час якого урядові війська вбили близько двохсот мирних демонстрантів. Слово «мінджунг» означає «народ», «народні маси», і рух свідомо протиставляв себе абстрактному, формалістичному мистецтву, орієнтованому на західні смаки й міжнародний ринок. Митці мінджунгу зверталися до реалістичної, гостросоціальної образності, аби викривати авторитарний режим, несправедливість, наслідки прискореної індустріалізації та поділ Кореї. Вони черпали з традиційного народного мистецтва, буддійських образів, ксилографії та настінного розпису, творячи доступну, ангажовану й політично гостру мову. Живопис, гравюра, банери й плакати мінджунгу супроводжували демократичний рух, що зрештою привів до падіння військової диктатури наприкінці 1980-х. Мінджунг-арт став одним із найвпливовіших прикладів мистецтва, безпосередньо пов'язаного з боротьбою за громадянські права та демократію в Азії, і досі надихає покоління художників-активістів.
Читати далі →
Мініатюра
Мініатюра — невеликий за розміром твір живопису, найчастіше портрет, виконаний з надзвичайною тонкістю й ретельністю. Термін має два основні значення. По-перше, це малюнок або ілюстрація в рукописній книзі — так звана книжкова мініатюра, що прикрашала середньовічні манускрипти; слово походить не від «малий», а від латинського minium — червоної фарби, якою виділяли важливі місця тексту. По-друге, і найпоширеніше — це портретна мініатюра: крихітний інтимний портрет, який можна тримати в руці, носити як медальйон чи зберігати як особисту пам'ятку. Портретна мініатюра розквітла в Європі у XVI–XIX століттях. Її виконували аквареллю чи гуашшю на пергаменті, згодом — емаллю на металі або на тонких пластинках слонової кістки, що надавали образам сяйливості. Видатними майстрами були англієць Ніколас Гілліард при дворі Єлизавети I, а також численні художники доби Просвітництва й романтизму. Мініатюра слугувала засобом інтимної пам'яті: її дарували коханим, брали в дорогу, зберігали образ померлих. З винаходом фотографії в середині XIX століття портретна мініатюра поступово занепала, залишивши по собі витончену спадщину камерного мистецтва.
Читати далі →
Мінімалізм
Мінімалізм — напрям в образотворчому мистецтві, що виник у США на початку 1960-х років як радикальна відповідь на емоційність абстрактного експресіонізму. Його естетика будується на принципі граничної редукції: усунення всього зайвого, ілюзії, наративу й особистого жесту заради чистої присутності об'єкта. Твір не зображує й не символізує нічого поза собою — він є просто тим, чим є, промовляючи мовою елементарної форми, кольору, матеріалу й простору. Формальні ознаки — прості геометричні форми, серійність і повторення модулів, промислові матеріали (сталь, флуоресцентні лампи, фанера, цегла), відмова від п'єдесталу, нейтральна поверхня без слідів руки митця, важливість реального фізичного простору й тіла глядача. Скульптура витісняє живопис: Дональд Джадд створює свої «специфічні об'єкти» — ряди металевих коробів, Карл Андре кладе на підлогу цеглу й металеві плити, Ден Флавін працює з готовими флуоресцентними лампами, Сол Левітт будує модульні ґратчасті структури. У живописі Френк Стелла проголошує «те, що ви бачите, є те, що ви бачите», а Аґнес Мартін розкреслює полотна ледь відчутними сітками. Теоретичний фундамент заклали есе Джадда «Специфічні об'єкти» та «Нотатки про скульптуру» Роберта Морріса, що осмислювали досвід сприйняття в реальному часі й фізичному просторі; попередниками стали монохроми Барнетта Ньюмена й Ада Рейнгардта, а до кола майстрів належали також Тоні Сміт і Ен Труїтт. Критики називали цей напрям «ABC-art» чи «літералізмом». Спорідненою є мінімалістична музика Стіва Райха й Філіпа Ґласса. Мінімалізм докорінно змінив уявлення про твір, автора й глядача, наблизивши мистецтво до архітектури й дизайну та підготувавши постмінімалізм і концептуалізм. Його спадок — це естетика тиші, ясності й зосередженої матеріальної присутності.
Читати далі →
Міст
«Брюкке» (Die Brücke, «Міст») — німецька експресіоністська група, заснована в Дрездені 1905 року, яка розвинула радикальний антитрадиційний стиль. Назва «Міст» символізувала прагнення перекинути місток до мистецтва майбутнього й поєднати всіх революційно налаштованих молодих митців. Група стала однією з двох ключових течій німецького експресіонізму поряд із мюнхенським об'єднанням «Синій вершник». Засновниками були Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Геккель, Карл Шмідт-Ротлуф та Фріц Блейль — студенти архітектури, які звернулися до живопису й графіки. Пізніше до групи приєдналися Макс Пехштайн та Еміль Нольде. Для їхнього стилю характерні різкі, спрощені форми, гострі кути, насичені неприродні кольори й сильна емоційна напруга. Митці черпали натхнення в середньовічній німецькій гравюрі, творчості Едварда Мунка та Вінсента ван Гога, а також у мистецтві неєвропейських культур. Особливо вагомим був їхній внесок у відродження ксилографії. «Брюкке» проіснувала до 1913 року, коли розпалася через внутрішні суперечки, але справила глибокий вплив на розвиток модерністського мистецтва XX століття.
Читати далі →Міський пейзаж
Різновид пейзажу, головний предмет якого — місто: його вулиці, площі, забудова, загальні краєвиди.
Читати далі →
Мобіль
Мобіль — це тип скульптури, що складається з делікатних компонентів, підвішених у повітрі; вони рухаються у відповідь на повітряні потоки або механічну силу. На відміну від статичної пластики, мобіль постійно змінює свою конфігурацію, тож глядач ніколи не бачить його двічі однаково: рівновага, лінія й простір перебувають у безперервному русі. Зазвичай мобіль складається з тонких металевих стрижнів і пласких кольорових елементів, збалансованих так, щоб найменший подих повітря приводив усю структуру в тонке коливання. Жанр винайшов американський скульптор Александр Колдер наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років; саму назву «мобіль» запропонував Марсель Дюшан. Колдерові абстрактні композиції з кольорових металевих «пелюсток» стали класикою кінетичного мистецтва й вплинули на розуміння скульптури як мистецтва часу та руху, а не лише маси. Протилежним поняттям, яке також ужив Жан Арп, є «стабіль» — нерухома конструкція. Мобілі вплинули на дизайн інтер'єрів, дитячі підвіски й численних художників XX століття, ствердивши ідею, що скульптура може бути легкою, повітряною та мінливою.
Читати далі →
Модерн (Арт-нуво)
Модерн, або арт-нуво, — це міжнародний стиль зламу XIX–XX століть, що прагнув оновити мистецтво, обʼєднавши живопис, графіку, архітектуру та ужиток у цілісний художній ансамбль. Його серцевиною є культ природної, органічної форми: звивиста «удароподібна» лінія, рослинні пагони, квіти, стебла, хвилі волосся та витягнуті жіночі постаті. Художники модерну свідомо уникали прямого кута й симетрії, надаючи перевагу текучому асиметричному ритму, декоративній площинності та вишуканим кольоровим гамам приглушених, пастельних тонів із золотом. Стиль активно послуговувався новими матеріалами — кованим залізом, склом, керамікою — та технікою літографського плаката, що зробив мистецтво частиною міського довкілля. У різних країнах він мав власні імена: «сецесіон» у Відні, «югендштиль» у Німеччині, «стиль Ліберті» в Італії. Знаковими постатями є Альфонс Муха з його плакатами й декоративними панно, Густав Клімт із мозаїчною орнаментикою та архітектор Віктор Орта. Важливе місце в естетиці модерну посідав японський вплив, передусім гравюра укійо-е, з якої художники запозичили сміливе кадрування, площинність та декоративний ритм. В Україні модерн яскраво розкрився в архітектурі Владислава Городецького у Києві та у творчості майстрів, повʼязаних із народним орнаментом, зокрема в графіці Георгія Нарбута, який поєднав європейський модерн із українською традицією й заклав основи національної книжкової школи. Помітний слід стиль лишив і в галицькій сецесії Львова з її пластичними фасадами та вітражами. Модерн став останнім великим цілісним стилем, що охопив усі сфери візуальної культури, і водночас підготував ґрунт для авангардних експериментів початку XX століття.
Читати далі →
Модернізм
Модернізм — широка художня парадигма кінця XIX — середини XX століття, що об'єднала прагнення радикально оновити мову мистецтва, порвати з академічною традицією та знайти форми, суголосні досвідові сучасної людини. Його рушієм стала віра в новаторство, автономію мистецтва й самоцінність художньої форми, а гаслом — заклик Езри Паунда «зробити по-новому». Модернізм — не єдиний стиль, а генеалогічне дерево течій: постімпресіонізм, символізм, фовізм, кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, супрематизм, конструктивізм, сюрреалізм, дадаїзм. Спільні риси — відхід від міметичного зображення до умовності й абстракції, увага до самого медіуму (площини, кольору, фактури), експеримент із формою, фрагментарність, рефлексія над мовою мистецтва. Опорними постатями є Поль Сезанн, Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Василь Кандинський, Пит Мондріан. Теоретик Клемент Ґрінберґ убачав сутність модернізму в самокритиці медіуму — оголенні пласкої поверхні полотна та відмові від ілюзіоністичної глибини. Український модернізм — потужне й самобутнє явище: Казимир Малевич із супрематизмом, Олександр Богомазов, Олександра Екстер, школа бойчукістів на чолі з Михайлом Бойчуком, що поєднала візантійську монументальність із авангардом, графіка Георгія Нарбута, архітектура українського модерну. Ця доба тісно переплелася з «Розстріляним відродженням»: Вадим Меллер і Анатоль Петрицький оновили сценографію, а об'єднання АРМУ згуртувало новаторські мистецькі сили 1920-х років. У ширшому сенсі модернізм охопив архітектуру (функціоналізм, Баугауз), дизайн, літературу й музику, ствердивши образ митця-новатора. Його доба завершується в другій половині XX століття, поступаючись постмодернізмові, що піддав сумніву модерністську віру в прогрес, оригінальність і велику наративну амбіцію мистецтва.
Читати далі →
Модульний
Модульний — термін, що застосовується у зв'язку з мінімалізмом і позначає твір мистецтва, складений із повторюваних однакових частин, або модулів, які можна переміщувати, розділяти й наново з'єднувати. Модуль — це стандартна одиниця, з якої за принципом повторення й комбінування будується вся структура твору. Такий підхід відкидає ідею унікальної, ієрархічно вибудуваної композиції на користь безособової, серійної логіки, часто пов'язаної з промисловим виробництвом. Модульність стала однією з центральних ідей мінімалізму 1960-х років у США. Дональд Джадд створював «прогресії» та стоси однакових металевих коробок, Карл Андре викладав підлогові твори з ідентичних цегл або металевих плит, а Сол Левітт будував відкриті кубічні ґратчасті структури. Модульний принцип пов'язаний із серіальним мистецтвом і наголошує на системі, наборі правил та відношеннях між елементами, а не на індивідуальному жесті митця, що радикально змінило уявлення про скульптуру XX століття.
Читати далі →
Мозаїка
Мозаїка — зображення, складене з дрібних частинок, традиційно маленьких кубиків (тессер) із теракоти, кольорового скла, кераміки, каменю чи мармуру, які вмуровують у розчин на підлогах, стінах і склепіннях. Мистецтво мозаїки має тисячолітню історію: воно розвивалося ще в Месопотамії, досягло вишуканості в елліністичній Греції та Римі, де прикрашало підлоги вілл, а найвищого духовного піднесення набуло у візантійському сакральному мистецтві. Візантійські майстри використовували смальту — непрозоре кольорове скло, часто з тонким шаром золота, — щоб мерехтливі поверхні храмів наче світилися зсередини. Ця традиція мала визначальний вплив на Київську Русь. Найвидатніша пам'ятка української мозаїки — ансамбль Софійського собору в Києві XI століття, зокрема велична «Богоматір Оранта» в апсиді, виконана з мільйонів смальтових кубиків. Мозаїчне мистецтво пережило відродження в модерні та монументальному мистецтві XX століття, зберігаючи виняткову довговічність і сяйливу барвистість.
Читати далі →
Молоді британські художники (YBAs)
Молоді британські художники (Young British Artists, YBAs) — ярлик, застосовуваний до неформальної групи митців, які почали спільно виставлятися наприкінці 1980-х років і згодом визначили обличчя британського мистецтва 1990-х. Відправною точкою вважають виставку «Freeze» 1988 року, організовану студентом лондонського Goldsmiths College Дем'єном Герстом у порожньому доковому приміщенні. До кола YBAs належать Дем'єн Герст, Трейсі Емін, Сара Лукас, брати Джейк і Дінос Чепмени, Марк Квінн, Ґарі Г'юм, Кріс Офілі та інші. Художників об'єднувала не спільна стилістика, а відкритість до нових матеріалів і процесів, схильність до сенсаційних, часто шокуючих прийомів та підприємницьке ставлення до кар'єри. Знакові твори — акула у формальдегіді Герста «Фізична неможливість смерті у свідомості того, хто живе», намет Емін «Усі, з ким я коли-небудь спала» та її інсталяція «Моє ліжко». Ключову роль у їхньому піднесенні відіграв колекціонер і рекламіст Чарльз Саатчі, чия виставка «Sensation» у Королівській академії 1997 року викликала гучний резонанс. YBAs перетворили Лондон на один зі світових центрів сучасного мистецтва та радикально змінили уявлення про ринок і публічність мистецтва.
Читати далі →
Монопринт
Монопринт — форма графічного мистецтва, у якій відбиток певного зображення можна отримати лише в єдиному примірнику, на відміну від більшості видів друку, що дозволяють виготовляти багато однакових відбитків. На відміну від чистої монотипії, монопринт має сталу матрицю — виґравіювану, протравлену чи іншим способом оброблену пластину з незмінним базовим малюнком, — але щоразу її по-новому вкривають фарбою від руки, додають кольори, витирання чи мазки, тож кожен відбиток стає унікальним. Так поєднуються повторюваний друкарський елемент і неповторний живописний жест. Термін часто вживають поряд із монотипією, і межа між ними буває розмитою. Монопринт приваблює художників свободою експерименту, поєднанням випадковості й контролю, багатством фактур і кольору. Цю техніку використовували Едґар Деґа, Поль Гоген, а в XX столітті — багато майстрів, що шукали індивідуальності в межах друкарського медіа, зокрема представники української графічної школи, які цінували неповторність кожного аркуша.
Читати далі →
Монотипія
Монотипія — унікальне зображення, надруковане з гладенької непористої пластини, як-от скла чи металу, на яку попередньо нанесли малюнок фарбою або тушшю. Художник вільно малює на поверхні пластини, а потім притискає до неї аркуш паперу, переносячи зображення; оскільки більшість фарби переходить на папір за один відбиток, отримати другий такий самий відбиток неможливо — звідси й назва «моно», єдиний. Монотипія поєднує спонтанність живопису чи малюнка з м'якою, дещо розмитою якістю друкованого зображення й непередбачуваними ефектами, що виникають під тиском. Найдавніші приклади техніки приписують італійському майстрові XVII століття Джованні Бенедетто Кастільйоне. Пізніше монотипію блискуче застосовував Едґар Деґа, створюючи серії з ефектами світла та руху. У XX столітті техніка приваблювала багатьох художників свободою й безпосередністю, зокрема майстрів української графіки, для яких вона стала полем експерименту з фактурою, тоном і кольором на межі живопису та друку.
Читати далі →
Моно-ха
Моно-ха (яп. «школа речей») — новаторський художній рух, що виник у Токіо в середині 1960-х і на початку 1970-х років. Замість створення традиційних репрезентативних творів його художники досліджували самі матеріали — камінь, сталь, скло, дерево, воду, ґрунт, папір — та їхні природні властивості, взаємодію й розташування в просторі. Митці моно-ха зводили втручання до мінімуму, лишаючи речі якомога ближчими до їхнього природного стану й наголошуючи на відносинах між елементами, а не на самих об'єктах. Провідною постаттю руху був Лі У-Фан, теоретик і художник корейського походження, який у своїх текстах спирався на феноменологію та східну філософію. Серед інших учасників — Нобуо Секіне, чия робота «Фаза — Мати-Земля» (1968), велетенський циліндр із ущільненої землі поряд із виритою ямою тієї ж форми, вважається знаковою для руху, а також Кішіо Суґа й Сусуму Кошимідзу. Моно-ха перегукується з мінімалізмом та ленд-артом, але вирізняється особливою увагою до пустоти, тлінності й споглядальності, укоріненій в азійській естетичній традиції.
Читати далі →
Монохром
Монохром означає «одноколірний»; у мистецтві монохромним називають твір, виконаний лише в одному кольорі або в його відтінках і тонах. Художник обмежує палітру єдиним пігментом, працюючи натомість із градаціями світлого й темного, фактурою поверхні, матеріальністю та формою. Монохромний живопис зосереджує увагу на самій сутності кольору й площини, звільняючи полотно від зображальності та розповіді. Історично монохромна манера траплялася в гризайлі — живописі в сірих тонах, що імітував рельєф, — та в тональних рисунках. Як радикальний авангардний жест монохром постав на початку XX століття: чорні й білі полотна ставали маніфестами чистого мистецтва. У 1950–60-х роках Ів Кляйн зареєстрував (конвертом Соло в INPI, 1960) формулу насиченого ультрамарину IKB і створив серію суто синіх картин, Роберт Раушенберг писав білі полотна, а Ад Рейнгардт — майже чорні. Монохром порушив питання про межу живопису, про присутність глядача й про колір як самодостатню подію. Цей напрям тісно пов'язаний з абстракцією, мінімалізмом і концептуальним мистецтвом і залишається впливовою стратегією сучасних художників, зокрема в українському абстрактному живописі.
Читати далі →
Монтаж
Монтаж — зібрання зображень, взаємопов'язаних між собою так, що вони утворюють єдиний цілісний твір або його частину. Термін походить із французького monter — «монтувати», «складати» — і спершу вживався в кінематографі для позначення склеювання окремих кадрів у смислову послідовність. У візуальному мистецтві монтаж означає компонування готових образів — вирізок із газет, фотографій, репродукцій — у нову композицію, що народжує несподівані значення через їх зіставлення. Різновидом монтажу є фотомонтаж, який дадаїсти перетворили на гостру політичну зброю під час і після Першої світової війни: Ганна Гьох, Рауль Гаусман і особливо Джон Гартфілд створювали викривальні антимілітаристські й антифашистські образи, вирізаючи й поєднуючи фрагменти масової преси. Монтаж заснований на принципі зіставлення (юкстапозиції), коли зміст виникає не всередині окремого образу, а між образами. Ця техніка глибоко вплинула на модерну графіку, плакат, рекламу та сучасне цифрове мистецтво.
Читати далі →
Мотив
Мотив у мистецтві — це повторюваний елемент, образ, тема або візерунок, що з'являється у творі й відіграє в його побудові структурну чи смислову роль. Мотивом може бути конкретний предмет (череп, квітка, вікно), формальний прийом (певна лінія, форма чи колірна пляма), а також повторюваний сюжет чи тема, до якої художник знову й знову звертається впродовж творчості. Повторення мотиву створює ритм, єдність і внутрішні зв'язки, збагачуючи сприйняття та надаючи твору додаткових шарів значення. Поняття мотиву особливо важливе для аналізу декоративного мистецтва й орнаменту, де повторення й варіювання певного елемента є основою композиції. Водночас у ширшому сенсі мотив означає той конкретний фрагмент видимого світу, який художник обирає предметом зображення: так, імпресіоністи говорили про «мотив» у природі, а Поль Сезанн неодноразово повертався до одного улюбленого мотиву — гори Сент-Віктуар, вивчаючи її у різному світлі й порі року. У ширшому культурному контексті наскрізні мотиви — дерево життя, лабіринт, дзеркало — мандрують крізь епохи й стилі, поєднуючи твори мистецтва в єдину традицію образів і символів.
Читати далі →
Моторошне
Моторошне, або «незбагненне» (the uncanny) — естетична й психологічна категорія, найповніше сформульована Зигмундом Фройдом у нарисі «Das Unheimliche» (1919). Фройд визначав моторошне як особливий різновид страху, що виникає тоді, коли щось водночас знайоме й чуже: коли давно витіснене повертається у звичному вигляді. Німецьке unheimlich буквально означає «не-домашнє», протилежне затишному й безпечному, і саме злиття знайомого й тривожного породжує це специфічне відчуття. Прикладами слугують ляльки, воскові фігури, автомати, двійники, ожилі речі — усе, що коливається на межі живого й неживого. Поняття мало величезний вплив на мистецтво XX століття, надто на сюрреалізм: Джорджо де Кіріко, Ганс Беллмер, Мерет Оппенгейм і Макс Ернст навмисно створювали образи, що викликають цю ніякову тривогу. Пізніше моторошне стало важливим інструментом критичного аналізу фотографії, інсталяції та інших медіа, зокрема у працях мистецтвознавця Гела Фостера. Категорія лишається продуктивною для розмови про твори, які розхитують межу між знайомим і чужим, живим і мертвим, реальним і уявним, викликаючи в глядача глибокий психологічний неспокій.
Читати далі →
Мультимедіа
Мультимедіа — термін, уперше вжитий у 1960-х роках для опису творів змішаної техніки, що містили електронний складник. На відміну від просто «змішаних медіа», де поєднуються традиційні матеріали, мультимедіа передбачає введення технологічних елементів — світла, звуку, кіно, відео, слайдів чи, згодом, комп'ютерних систем — у художній твір, часто в межах перформансу чи середовища (енвайронменту). Поштовхом до розвитку мультимедіа стали хепенінги й події руху «Флюксус», а також експерименти на межі мистецтва й техніки. Знаковим прикладом раннього мультимедіа була програма «Exploding Plastic Inevitable» Енді Воргола з гуртом The Velvet Underground, де поєднувалися музика, кіно, світлові проєкції й танець. Мультимедійні практики розвинули відеомитці, зокрема Нам Джун Пайк, якого вважають одним із засновників відеоарту. З появою цифрових технологій наприкінці XX століття мультимедіа розширилося до інтерактивних інсталяцій та мистецтва нових медіа, ставши однією з провідних форм сучасної художньої творчості.
Читати далі →
