Мецо-тинто

Меццотинто (від італійського mezzo — «половина» і tinto — «тон») — техніка глибокого друку, розроблена в XVII столітті, що дозволяє відтворювати м'які тональні переходи й насичені, оксамитові чорні тони. Робота починається з суцільного шорсткування мідної пластини спеціальним зубчастим інструментом — гранувальником, який укриває поверхню безліччю дрібних заглиблень; якщо надрукувати таку пластину відразу, вона дасть рівномірний оксамитово-чорний відбиток. Художник створює зображення «від темного до світлого», вигладжуючи й поліруючи ділянки, що мають бути світлішими: чим більше згладжено, тим менше фарби вони втримають. Техніку приписують Людвігу фон Зігену; особливого розвитку меццотинто набуло в Англії XVIII століття, де його широко застосовували для тиражування портретів. На відміну від лінійних технік — офорту чи різцевої гравюри — меццотинто оперує тоном і світлотінню, наближаючись до живописної виразності, чим і цінувалося у відтворенні картин.