Метафізичний живопис

Метафізичний живопис (Pittura Metafisica) — італійський мистецький рух початку XX століття, що характеризується сновидними, тривожними образами безлюдних аркадних площ із несподіваними поєднаннями предметів. Напрям зародився близько 1910–1911 років у творчості Джорджо де Кіріко й отримав свою назву та теоретичне оформлення під час Першої світової війни, коли де Кіріко зустрівся з художником Карло Каррою в місті Феррара близько 1917 року. Метафізичний живопис зображував порожні міські простори з різкими тінями, класичними аркадами, манекенами замість людей, геометричними інструментами й буденними речами, вихопленими з їхнього звичного контексту. Це створювало відчуття загадковості, застиглого часу й прихованого сенсу за видимою реальністю. Художники прагнули відкрити «метафізичну» сутність речей, що лежить поза межами повсякденного сприйняття. Окрім де Кіріко й Карри, з рухом пов'язують Джорджо Моранді. Метафізичний живопис справив величезний вплив на сюрреалізм, надихнувши таких митців, як Макс Ернст і Рене Магрітт, і став одним із ключових джерел мистецтва загадкового та ірреального.