Матеріальний живопис

Матеріальний живопис — техніка, за якої в густу імпасто-фарбу додають сторонні матеріали: пісок, землю, цемент, гіпс, тирсу, черепашки чи шматки тканини, аби надати поверхні відчутної фізичної фактури й ваги. Замість того щоб зображати світ, художник наголошує на самій матеріальності твору, перетворюючи полотно на об'єкт із власним рельєфом і речовинністю. Ця практика розквітла в європейському мистецтві після Другої світової війни, у межах ар інформель і ташизму 1940–1950-х років, як реакція на геометричну абстракцію й прагнення до безпосередньої, майже органічної виразності. Провідними майстрами матеріального живопису були Жан Дюбюффе з його «текстурологіями» та іспанський художник Антоні Тапієс, який змішував мармуровий пил і пісок, створюючи стінописні поверхні зі слідами подряпин і написів. Техніка вплинула на розвиток асамбляжу й розмивала межу між живописом і скульптурою, збагачуючи мову повоєнної абстракції.