Арт-терміни на «Г»
Гейдельберзька школа
Гейдельберзька школа (Heidelberg School) — художній рух кінця XIX століття в Австралії, названий на честь села Гейдельберг поблизу Мельбурна, куди невелика група художників вирушала для роботи на пленері — просто неба й безпосередньо на місцевості. Рух розвивався переважно в 1880-х і 1890-х роках і вважається першим суто австралійським напрямом у живописі, який виробив національну образну мову. Провідними його представниками були Том Робертс, Артур Стрітон, Чарльз Кондер і Фредерік Мак-Каббін. Під впливом французького пленеризму та імпресіонізму художники прагнули передати особливе яскраве світло, спеку, пилюку й пастельні барви австралійського буша, а також сцени сільського й піонерського життя. Важливою подією руху стала «Виставка вражень 9 на 5» 1889 року, де було представлено етюди, написані на невеликих дерев’яних панелях від сигарних коробок. Твори гейдельберзьких художників, зокрема монументальні полотна про працю стригалів вовни та піонерів, стали своєрідними національними іконами й відіграли ключову роль у формуванні австралійської культурної ідентичності наприкінці колоніальної доби.
Читати далі →
Генеративне мистецтво
Генеративне мистецтво — це мистецтво, повністю або частково створене за допомогою заздалегідь визначеної автономної системи, яка часто містить елемент випадковості або самостійності. Художник задає правила, алгоритм чи процес, а безпосереднє виконання твору делегує цій системі — механічній, математичній, хімічній, біологічній або, найчастіше, комп'ютерній. Термін найчастіше застосовують до комп'ютерного мистецтва, у якому програмний код генерує зображення, форми, звук чи рух за визначеними параметрами. Ідея творення за правилами не нова: елементи генеративного підходу простежуються в музичних «іграх у кості» доби класицизму, у мистецтві орнаменту та в експериментах авангарду з випадковістю, зокрема в дадаїстів. Однак справжнього розквіту генеративне мистецтво набуло з появою обчислювальної техніки: піонери 1960-х років — Фрідер Наке, Ґеорг Неєс, Вера Мольнар і Манфред Мор — програмували плотери для створення геометричних композицій. Художник задає систему, а результат частково непередбачуваний, що порушує питання про роль автора, випадку й машини у творчому процесі. Сьогодні генеративне мистецтво переживає нове піднесення завдяки алгоритмам, блокчейн-платформам і штучному інтелекту, залишаючись однією з найдинамічніших сфер цифрового мистецтва.
Читати далі →
Геометрія страху
Геометрія страху (Geometry of Fear) — термін, уведений британським критиком Гербертом Рідом у 1952 році для опису творчості групи молодих британських скульпторів, чиї роботи були представлені на Венеційській бієнале того ж року. До цього кола належали Реґ Батлер, Ліннн Чедвік, Кеннет Армітедж, Едуардо Паолоцці, Вільям Тернбулл та інші. Їхня скульптура характеризувалася спотвореними, побитими, кутастими й ніби понівеченими людськими, а часом і тваринними фігурами, виконаними переважно у зварному металі та бронзі з шорсткою, колючою фактурою. Ці образи відображали атмосферу тривоги, вразливості й екзистенційного страху повоєнної доби — часу, позначеного пам’яттю про руйнування Другої світової війни та новою загрозою ядерного знищення в умовах холодної війни. Рід пов’язував цей стиль із філософією екзистенціалізму та відчуттям людської незахищеності. Геометрія страху стала важливим виявом британського модернізму середини століття й позначила відхід від гладких, монументальних форм попередньої скульптурної традиції, зокрема від класичного гуманізму Генрі Мура, у бік нервової, фрагментованої виразності.
Читати далі →
Георгіанська епоха
Термін «георгіанський» застосовують до стилів, що переважали у Великій Британії за правління чотирьох королів на ім'я Георг — з 1714 до 1830 року (іноді період продовжують до 1837 року). Це доба, позначена насамперед пануванням класицизму й палладіанства в архітектурі та декоративному мистецтві. Георгіанський стиль вирізняється симетрією, ясними пропорціями, стриманою елегантністю й опертям на давньоримські та ренесансні зразки, які поширював італійський архітектор Андреа Палладіо. Взірцями георгіанської архітектури стали витончені міські будинки з терасами, площі та ансамблі Бата й Единбурга, а також заміські садиби. У меблярстві доба уславлена іменами Томаса Чіппендейла, Джорджа Гепплвайта й Томаса Шератона, а в кераміці — фарфором і фаянсом Джозайї Веджвуда. В образотворчому мистецтві це час розквіту англійського портрета й пейзажу: тоді працювали Джошуа Рейнольдс, Томас Ґейнсборо, а згодом Джон Констебл і Вільям Тернер. Наприкінці періоду постала також вишукана декоративність стилю ридженсі. Загалом георгіанська доба вважається класичним, гармонійним етапом британської культури, що заклав підвалини національного смаку в архітектурі та ужитковому мистецтві.
Читати далі →
Герилья Гірлс
Guerrilla Girls (Герилья Ґьорлз) — група анонімних американських художниць-феміністок, заснована в Нью-Йорку 1985 року, що прагне викрити сексуальну й расову дискримінацію у світі мистецтва та в ширшій культурній сфері. Учасниці виступають у масках горили, приховуючи власні особи, і беруть за псевдоніми імена померлих жінок-мисткинь минулого, як-от Кете Кольвіц чи Фріда Кало. Анонімність дозволяє їм зосереджувати увагу на проблемах, а не на власних постатях, і водночас захищає від можливих репресій у художньому середовищі. Найвідомішою зброєю групи стали яскраві плакати, наклейки й білборди з гострими фактами й статистикою, що документують нерівне представлення жінок і небілих митців у музеях, галереях і колекціях. Хрестоматійним прикладом є плакат 1989 року з питанням, чи мусять жінки бути голими, щоб потрапити до музею, який іронічно порівнював частку жінок-художниць із часткою жіночих оголених образів у колекції великого музею. Своєю діяльністю, що поєднує активізм, гумор і візуальний дизайн, Guerrilla Girls суттєво вплинули на феміністичну критику мистецьких інституцій і залишаються активними донині.
Читати далі →
Гіперреалізм
Гіперреалізм — напрям у живопису та скульптурі, що виник наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років у США й Європі як розвиток фотореалізму та реакція на панування абстракції й концептуалізму. Його естетика будується на скрупульозному, майже маніакальному відтворенні видимої реальності, опосередкованої фотографією: художник свідомо працює з фотознімком як джерелом, переносячи на полотно не саму натуру, а її оптичний образ. Формальні ознаки — гранична деталізація, бездоганно гладка фактура без слідів мазка, точна передача відблисків, віддзеркалень, фактур скла, металу, хрому й шкіри, часто укрупнений масштаб і фронтальна композиція. На відміну від наївної ілюзорності, гіперреалізм рефлексує саму природу зображення в добу медіа, підкреслюючи штучність, холодну відстороненість погляду камери. Технічно художники застосовують аерограф, проєкцію слайда на полотно та сітку для точного переносу, домагаючись анонімної, «безрукої» поверхні; піонером напряму вважають Малколма Морлі, а Одрі Флек внесла в нього насичений натюрморт-vanitas. Нерідко гіперреалізм навіть загострює фактури понад можливості самого знімка, створюючи ефект надмірної, майже галюцинаторної чіткості. Класики руху — Чак Клоуз із монументальними портретами, Річард Естес із дзеркальними міськими вітринами, Роберт Бехтл, Ральф Ґоінгс, а в скульптурі — Дуейн Хенсон і Джон де Андреа з разюче правдоподібними фігурами людей. Сучасна фаза, гіперреалізм XXI століття, розвиває тіло, шкіру й портрет із мікроскопічною точністю (Готфрід Гельнвайн, скульптор Рон Мюек). Напрям вимагає віртуозної технічної майстерності й водночас ставить філософське питання про межу між реальністю та її копією, про правду зображення в суспільстві, наскрізь пронизаному фотографією та екраном.
Читати далі →
Гіпсова ліпка
Гіпс, або алебастрова маса (у побуті — «паризький гіпс»), — це тонкий білий порошок, який, змішаний з водою, утворює пластичну кашку, що швидко твердне в білу тверду масу. Хімічно це напівводний сульфат кальцію, який отримують випалюванням природного гіпсового каменю. Під час схоплювання маса злегка розширюється й точно відтворює найдрібніші деталі форми, а тому гіпс є незамінним матеріалом у скульптурі та ливарстві. З нього виготовляють моделі, форми для відливок, зліпки й архітектурний декор. У скульптурному процесі гіпс відіграє ключову роль як проміжний матеріал: глиняну модель переводять у міцний гіпсовий відливок, за яким потім виконують остаточний твір у бронзі чи мармурі. Гіпсові зліпки з античних статуй століттями слугували навчальними посібниками в академіях мистецтв, зокрема й в українських художніх школах, де студенти опановували рисунок і ліплення з натури. Гіпс також використовують у медицині, будівництві та декоративному оздобленні через дешевизну, легкість обробки та білизну. Його недоліки — крихкість і чутливість до вологи — обмежують застосування як остаточного експозиційного матеріалу.
Читати далі →
Глазгоська школа
Глазгоська школа (Glasgow School) зазвичай позначає коло художників і дизайнерів, що працювали навколо архітектора й дизайнера Чарльза Ренні Макінтоша в Глазго з середини 1890-х до приблизно 1910 року. Центральною групою були так звані «Четверо» (The Four): Чарльз Ренні Макінтош, його дружина Маргарет Макдональд, її сестра Френсіс Макдональд і Герберт Макнейр. Їхній стиль поєднував елементи модерну (ар-нуво), символізму, кельтських мотивів і японського мистецтва, утворивши характерну естетику з витягнутими вертикальними лініями, стилізованими рослинними формами та геометричною строгістю. Ця «глазгоська манера» (Glasgow Style) охоплювала архітектуру, меблі, вітражі, металеві вироби, текстиль і графіку, ставши шотландським внеском у міжнародний рух модерну. Найвідомішими пам’ятками школи є будівля Школи мистецтв Глазго за проєктом Макінтоша та серія чайних кімнат, оформлених у цьому стилі. Термін «Глазгоська школа» іноді застосовують і ширше — до групи пейзажистів кінця XIX століття, відомих як «Хлопці з Глазго». Школа справила значний вплив на європейський дизайн і, зокрема, на віденський Сецесіон.
Читати далі →
Готика
Готика — художня мова західноєвропейського середньовіччя, що склалася в середині XII століття у Франції та панувала до XV—XVI століть, знайшовши найповніше втілення в архітектурі собору. Її естетичне ядро — прагнення до вертикалі, дематеріалізації маси й трансцендентного світла як символу божественного. Конструктивною основою стали стрілчаста арка, нервюрне хрестове склепіння та зовнішній аркбутан, що дозволили звести стіну до каркаса й розчинити її у велетенських вітражах. Інтер'єр наповнюється кольоровим світлом, простір спрямовується вгору, силует храму розчленовується вежами, вимперґами, фіалами й ажурним різьбленням. Фасад членується трьома перспективними порталами з багатофігурними тимпанами Страшного суду, над якими сяє кругла роза-вітраж, а водостоки набувають форми химерних ґаргулій. У розвитку стилю розрізняють ранню, високу («променисту») та пізню («полум'яніючу») фази з дедалі складнішим ажуром кам'яного мережива. У пластиці готична фігура видовжується, набуває S-подібного вигину, м'якої зворушливості й індивідуалізованої емоції; драпування стає складним і рухливим. Живопис розвивається у вітражі, книжковій мініатюрі та вівтарному образі, тяжіючи до витонченої лінії, золотих тл і наростаючого відчуття простору. Класичними пам'ятками є собори Шартра, Реймса, Ам'єна й паризька Нотр-Дам; пізню, «полум'яніючу» фазу репрезентує пишний декор, а «інтернаціональна готика» дала вишукані твори братів Лімбурґ. На українських землях готичні впливи відчутні в костелах і замковій архітектурі Галичини, Волині та Закарпаття, у Львові та Кам'янці. Готика лишила уявлення про мистецтво як синтез, де архітектура, скульптура, вітраж і світло зливаються в єдиний духовний образ.
Читати далі →
Гравюра
Гравюра різцем (engraving) — техніка високоточного інтагліо-друку, за якої зображення вирізають безпосередньо на металевій (зазвичай мідній) пластині за допомогою штихеля — сталевого різця з V-подібним профілем. Митець фізично видаляє метал, прокладаючи чисті, чіткі борозни, які потім заповнюють фарбою; надлишок стирають із поверхні, і під тиском преса фарба з борозен переходить на зволожений папір. Техніка вимагає великої майстерності й сили, бо кожна лінія прорізається вручну, а виправлення майже неможливі. Гравюра розвинулася в Європі у XV столітті й досягла вершин у творчості Альбрехта Дюрера, чиї аркуші вражають тональним багатством, досягнутим самою лише щільністю штрихування. Століттями репродукційна гравюра була головним засобом тиражування й поширення зображень до появи фотомеханічного друку. В Україні мідьоритна гравюра розквітла у XVII–XVIII століттях у майстернях Києво-Печерської лаври, ставши важливою частиною барокової книжкової культури.
Читати далі →
Гратаж
Гратаж (від французького gratter — «шкребти») — живописна техніка, за якої фарбу вишкрябують із поверхні полотна чи паперу гострим інструментом, оголюючи нижні шари або основу. Полотно попередньо вкривають шаром олійної фарби й накладають на текстурований предмет, після чого зішкрібання створює несподівані фактурні ефекти. Техніку винайшов сюрреаліст Макс Ернст 1927 року як засіб автоматизму — способу обійти свідомий контроль художника й дати простір випадковості та підсвідомому. Найповніше гратаж застосовував Макс Ернст, поєднуючи його з фротажем; він переносив рельєф дерева, листя чи сітки на живописну поверхню. Разом із декалькоманією та фумажем гратаж належить до арсеналу експериментальних методів, якими сюрреалісти розширювали межі традиційного малярства. Для української художньої освіти й практики гратаж лишається важливим прикладом технік автоматизму, що впливали на європейський модернізм і графічні пошуки XX століття.
Читати далі →
Графіт
Графіт — металево-сірий кристалічний різновид вуглецю, один із найпоширеніших матеріалів для письма й малювання. Найчастіше його використовують у формі олівця, де тонкий графітовий стрижень укладено в дерев'яну оправу, проте графітовий порошок і пресовані палички також слугують художникам як самостійний засіб. М'якість або твердість грифеля позначають літерами (від H — твердий до B — м'який), що дозволяє отримувати від блідих сріблястих ліній до глибоких оксамитово-чорних тонів. Матеріал легко розтушовується, стирається гумкою й добре надається до тонкого штрихування та тонального моделювання. Графітовий олівець у сучасному вигляді постав наприкінці XVIII століття, коли Ніколя-Жак Конте розробив спосіб змішування меленого графіту з глиною й випалювання стрижнів — це дало змогу регулювати твердість. Відтоді графіт став основним інструментом підготовчого рисунка, ескізів та навчальних штудій в академіях мистецтв, зокрема в українських художніх школах. Ним виконують як швидкі начерки, так і завершені станкові рисунки. Універсальність, доступність і точність зробили графіт незамінним у практиці художників, архітекторів і дизайнерів.
Читати далі →
Графіті-арт
Графіті-арт — зображення або текст, зазвичай нанесені на будівлі та інші міські поверхні, найчастіше за допомогою аерозольної фарби. Сучасне графіті як культурне явище сформувалося наприкінці 1960-х — у 1970-х роках у бідних кварталах американських міст, насамперед у Нью-Йорку та Філадельфії, де молодь почала писати свої псевдоніми (теги) на стінах і вагонах метро. Згодом прості підписи переросли у складні, барвисті багатолітерні композиції — «вайлд-стайл» та монументальні «шматки». Графіті було тісно пов'язане з культурою хіп-хопу й нерідко мало бунтарський, нелегальний характер, порушуючи питання про право на публічний простір. У 1980-х роках графіті увійшло до світу галерейного мистецтва: знаковими постатями цього переходу стали Жан-Мішель Баскія, який починав із вуличних написів під псевдонімом «Само», та Кіт Герінг зі своїми впізнаваними піктографічними образами. Пізніше традицію продовжила стріт-арт-культура, зокрема анонімний британський художник Бенксі. Графіті-арт лишається суперечливим явищем — його розглядають водночас як вандалізм і як потужну форму народного, демократичного самовираження, що суттєво вплинула на візуальну культуру, дизайн і сучасне мистецтво.
Читати далі →
Громадське мистецтво
Громадське мистецтво — художня діяльність, що відбувається в умовах громади й характеризується взаємодією або діалогом з нею; вона часто передбачає участь професійного художника, який співпрацює з місцевими мешканцями. Головний акцент робиться не на кінцевому об'єкті, а на процесі спільної творчості, залученні людей, розширенні їхніх можливостей та зміцненні соціальних зв'язків. Мистецтво тут стає інструментом суспільної участі, а не суто естетичним продуктом. Рух громадського мистецтва набув поширення наприкінці 1960-х і в 1970-х роках, коли митці прагнули вийти за межі елітарних галерей і зробити творчість доступною для широких верств, зокрема для маргіналізованих спільнот. Типовими формами є настінні розписи (мурали), спільні майстерні, вуличні фестивалі, театралізовані дійства та проєкти в школах, лікарнях і житлових районах. Громадське мистецтво тісно пов'язане з активістським та соціально заангажованим мистецтвом і порушує питання про роль художника, авторство й співучасть. Воно наголошує, що мистецтво може належати всім і бути засобом колективного самовираження, розв'язання локальних проблем та відзначення спільної ідентичності.
Читати далі →
Група X
Група X (Group X) — короткочасне об’єднання британських художників, засноване Уїндемом Льюїсом у 1920 році. Воно виникло як спроба зберегти й продовжити увагу до авангардного мистецтва у Великій Британії після Першої світової війни, коли попередній радикальний рух вортицизм фактично розпався внаслідок війни та загибелі кількох його учасників. До складу Групи X входили колишні вортицисти й близькі до них митці, зокрема Едвард Водсворт, Фредерік Етчеллс, Вільям Робертс, Катберт Гамільтон, Джессіка Дісмор і Френк Доббсон. Група провела лише одну спільну виставку — у галереї Мансард у Лондоні в березні 1920 року — і не мала єдиної художньої програми чи спільного маніфесту; учасників об’єднувало радше прагнення утвердити модерністські позиції в британському мистецтві, ніж спільний стиль. Через відсутність внутрішньої згуртованості об’єднання швидко розпалося. Попри свою нетривалість, Група X є важливим свідченням спроб Уїндема Льюїса відродити довоєнний авангардний імпульс і позначає перехідний момент в історії британського модернізму між вортицизмом і мистецтвом міжвоєнних десятиліть.
Читати далі →
Група «Зірки»
Група «Зірки» (Stars group, кит. Xingxing) — короткочасне, але історично важливе авангардне об'єднання самодіяльних художників, що діяло в Пекіні з 1979 до 1983 року, невдовзі після завершення Культурної революції. До групи входили Ван Кепін, Ма Десен, Хуан Жуй, Ай Вейвей та інші молоді митці, більшість із яких не мали академічної художньої освіти. Назва «Зірки» символізувала прагнення до індивідуальності та творчої свободи в добу, коли офіційне мистецтво зводилося до канонів соцреалізму на службі держави. У вересні 1979 року, після того як владою було відхилено їхню заявку на виставку, художники демонстративно розвісили роботи на огорожі парку біля Національного художнього музею Китаю, а згодом провели вуличну демонстрацію під гаслами свободи вираження та демократії. Ці акції стали одним із найранніших публічних виступів китайського мистецького авангарду й тісно перепліталися з рухом «Стіна демократії». Твори «Зірок» вирізнялися особистісним, критичним і експериментальним характером, звертаючись до модерністських форм. Хоча група швидко розпалася, а багато її учасників емігрували, вона заклала підвалини сучасного китайського мистецтва й лишається символом боротьби за творчу незалежність.
Читати далі →
Група Кемден Таун
Група Кемден-Таун (Camden Town Group) — британське постімпресіоністське об'єднання, засноване художником Волтером Сікертом у Лондоні 1911 року й назване на честь тодішнього небагатого району Кемден-Таун, де мешкав і працював Сікерт. Група налічувала шістнадцять членів — виключно чоловіків — серед яких Спенсер Ґор (перший президент), Гарольд Ґілмен, Чарльз Ґіннер, Роберт Бевен і Люсьєн Піссарро, син Каміля Піссарро. Митці засвоїли уроки французького постімпресіонізму, знайомого їм завдяки виставкам Роджера Фрая, і застосували яскраву, роздільну пляму кольору до зображення прозаїчної, часом похмурої повсякденності сучасного Лондона: тісних мебльованих кімнат, мюзик-холів, вулиць і оголених фігур у буденних інтер'єрах. Сікерт обстоював право мистецтва звертатися до непривабливих сторін міського життя. Проіснувавши недовго, група 1913 року об'єдналася з іншими об'єднаннями в ширшу Лондонську групу (London Group), проте лишила помітний слід у становленні британського модернізму.
Читати далі →
Група Походження
Gruppo Origine (Група Походження) — короткочасне італійське художнє об’єднання, назву якого перекладають як «група походження», створене в Римі 1951 року. До нього входили чотири митці: Альберто Бурі, Джузеппе Капогроссі, Еторе Коллья та Маріо Балокко. Група оприлюднила маніфест, у якому проголошувала необхідність повернення до простих, первісних форм і кольорів в абстрактному мистецтві. Учасники прагнули очистити абстракцію від надмірної декоративності й геометричної складності, до якої, на їхню думку, скотилося тогочасне безпредметне мистецтво, і повернути йому виразну, знакову безпосередність. Вони відмовлялися від тривимірної ілюзії та багатства кольору на користь редукованих форм, часто монохромних, із наголосом на матеріальності поверхні й елементарному графічному знаку. Попри стислий термін існування — група розпалася вже незабаром після заснування — Gruppo Origine відіграла помітну роль в італійському повоєнному мистецтві, передвіщаючи подальші пошуки її учасників. Зокрема, Альберто Бурі згодом став одним із провідних майстрів матеріального мистецтва (арте матеріко), а Капогроссі розробив упізнавану систему знаків-гребінців.
Читати далі →
Група прогресивних художників Бомбею
Група прогресивних художників Бомбею (Bombay Progressive Artists' Group) — недовговічне, але вирішальне для індійського модернізму об'єднання, засноване 1947 року в Бомбеї, того самого року, коли Індія здобула незалежність. Група кинула виклик консервативній академічній традиції та колоніальному салонному живопису, а також сентиментальному націоналізму Бенгальської школи, прагнучи створити нову індійську образну мову, яка була б водночас сучасною, космополітичною й укоріненою у власній культурі. Засновником вважають Френсіса Ньютона Соузу, а до ядра належали Макбул Фіда Хусейн, Саєд Хайдер Раза, Крішнаджі Говардхан Ара, Сададжі Кувадеб Бакре та Гансе Аде Гаде. Митці творчо переосмислювали європейський модернізм — кубізм, експресіонізм, живопис Матісса й Пікассо — крізь призму індійських тем, міфів і народного мистецтва. Хоча формально група розпалася на початку 1950-х, коли її члени роз'їхалися світом, вона заклала підвалини сучасного індійського мистецтва, а її учасники стали найвизнанішими майстрами країни.
Читати далі →
Група Руптура
Grupo Ruptura (Група Руптура) — об’єднання бразильських абстрактних художників, сформоване в Сан-Паулу на початку 1950-х років із метою рішучого розриву з панівним натуралістичним і фігуративним підходом до живопису в країні. Група була заснована 1952 року, а її позиції викладено в маніфесті, оприлюдненому під час однойменної виставки в Музеї сучасного мистецтва Сан-Паулу. Серед засновників були Вальдемар Кордейру, Луїс Сакіловер, Джеральдо де Барруш, Лотар Шарук, Каземіро Феєр, Анатоль Владислав і Кадзмер Фейєр. Учасники Grupo Ruptura проголошували необхідність нового, раціонального й наукового мистецтва, заснованого на принципах конкретного мистецтва: чистій геометричній формі, ясній композиції та відмові від будь-якого зображення, символізму чи ілюзіонізму. Теоретичним лідером групи був Вальдемар Кордейру, який обстоював ідею мистецтва як об’єктивної, суспільно значущої діяльності. Grupo Ruptura стала центром бразильського конкретизму в Сан-Паулу, тоді як паралельний осередок цього руху розвивався в Ріо-де-Жанейро, і суттєво вплинула на подальший розвиток абстрактного та конструктивного мистецтва в Бразилії.
Читати далі →
Група Фронте
Grupo Frente (Група Фронте) — бразильське художнє об’єднання 1950-х років, сформоване художниками, які відкинули фігуративність і націоналістичний пафос панівного модерністського стилю бразильського живопису. Група виникла в Ріо-де-Жанейро близько 1954 року навколо художника й педагога Івана Серпи і об’єднала митців, зацікавлених у геометричній абстракції та конкретному мистецтві. До неї в різні періоди належали Ліжія Кларк, Еліо Ойтісіка, Аліжія Панс, Абрахам Палатник, Франц Вайссманн та інші. Учасники Grupo Frente орієнтувалися на європейські традиції конструктивізму й конкретного мистецтва, зокрема на ідеї Макса Білля, і прагнули створити раціональне, безпредметне мистецтво, засноване на чистих формах, кольорі та геометрії. Водночас об’єднання не мало жорсткої догматичної програми й допускало значну свободу індивідуальних пошуків. Grupo Frente стала важливим етапом у розвитку бразильського конкретного мистецтва й безпосередньо передувала виникненню неоконкретизму наприкінці 1950-х років, у якому колишні учасники групи, зокрема Кларк і Ойтісіка, відіграли провідну роль.
Читати далі →
Група чорного мистецтва
Група чорного мистецтва (The Blk Art Group) — заснована у Вулвергемптоні (Англія) 1979 року асоціація молодих чорних художників, які піднімали питання про те, чим є чорне мистецтво, якою є його ідентичність і яким воно може бути в майбутньому. До ядра об'єднання належали студенти-митці Едді Чемберс, Кіт Пайпер, Дональд Родні, Марлін Сміт, Клодетт Джонсон і Венда Леслі, усі — діти мігрантів із Карибського басейну. Їхнє мистецтво було відверто політичним і конфронтаційним: використовуючи колаж, фотомонтаж, живопис і текст, вони досліджували расизм, поліційне насильство, спадщину рабства й колоніалізму та повсякденний досвід чорної молоді в Британії часів Тетчер. Група влаштовувала виставки й конференції, зокрема першу Національну конвенцію чорного мистецтва 1982 року, що зробило її каталізатором ширшого британського руху чорного мистецтва. Хоча об'єднання проіснувало недовго, його учасники стали провідними постатями сучасного британського мистецтва.
Читати далі →
Гуаш
Гуаш — водорозчинна фарба, у якій частинки пігменту суспендовані у воді разом зі зв'язуючою речовиною (зазвичай гуміарабіком) та білим наповнювачем, наприклад крейдою. На відміну від прозорої акварелі, гуаш непрозора: біла поверхня паперу крізь неї не просвічується, а колір лягає щільним рівним шаром. Завдяки цьому гуаш здатна перекривати попередні мазки, дає насичені матові тони й добре надається до правок. Історія техніки сягає середньовічних ілюмінованих рукописів, а розквіту вона зазнала в XVIII столітті, коли нею писали портретні мініатюри та пейзажні етюди. У XX столітті гуаш стала улюбленим засобом дизайнерів, ілюстраторів, плакатистів і сценографів через яскравість, швидкість висихання та рівномірність тону при репродукуванні. Українські графіки та книжкові ілюстратори активно послуговувалися гуашшю в станковій і прикладній графіці; нею виконано численні ескізи театральних декорацій та плакатів. Анрі Матісс у пізніх «вирізанках» використовував аркуші, попередньо зафарбовані гуашшю, роблячи її основою монументальних композицій. Гуаш і сьогодні лишається доступним і виразним матеріалом для навчання та професійної праці.
Читати далі →
Гутай
Гутай — японська авангардна група, заснована 1954 року в районі Осаки художником Дзіро Йошихарою разом із молодшими митцями. Повна назва — «Гутай бідзюцу кьокай», Асоціація конкретного мистецтва; слово «ґутай» означає «конкретність», «втілення». Ідеї та підходи групи радикально випередили пізнішу перформативну, концептуальну та процесуальну арт-практику 1960-х і 1970-х років. Йошихара закликав учасників «ніколи не наслідувати інших» і створювати те, чого ще ніколи не було, надаючи першорядного значення прямій, фізичній взаємодії художника з матеріалом. Гутайці малювали тілом, ногами й машинами, кидали фарбу, проривали полотна власним тілом, влаштовували вистави просто неба та в театрах. Знаковими стали акції Кадзуо Шираґи, який писав ногами, звисаючи над полотном, «електричний одяг» Ацуко Танаки зі світних ламп та роботи Сабуро Мураками, який прориває натягнутий папір. Гутай активно взаємодіяв із міжнародною сценою, зокрема з європейським мистецтвом жесту. Ця група стала одним із найважливіших повоєнних авангардних рухів Азії й донині цінується за піонерське поєднання живопису, перформансу та експерименту з матеріалом.
Читати далі →Гуцульщина
Етнографічний регіон в Українських Карпатах, край гуцулів, з виразною пастівницькою культурою та розвиненими художніми ремеслами: різьбленням, ткацтвом, вишивкою, писанкарством, обробкою металу й шкіри, гончарством.
Читати далі →
