Тестовий режим: контент на сайті тестовий і буде видалений після запуску.
Словник мистецтва
Ukrainian Art&Culture онлайн-глосарій мистецьких термінів охоплює рухи, стилі та техніки, такі як Імпресіонізм, Гравюра, Відео-арт та багато інших.

від Реалізмдо Кіберпанк
34від Оліядо 3D Моделювання
8від Живописдо Дизайн
7від Трипіллядо Сучасність
2314 термінів
Гейдельберзька школа (Heidelberg School) — художній рух кінця XIX століття в Австралії, названий на честь села Гейдельберг поблизу Мельбурна, куди невелика група художників вирушала для роботи на пленері — просто неба й безпосередньо на місцевості. Рух розвивався переважно в 1880-х і 1890-х роках і вважається першим суто австралійським напрямом у живописі, який виробив національну образну мову. Провідними його представниками були Том Робертс, Артур Стрітон, Чарльз Кондер і Фредерік Мак-Каббін. Під впливом французького пленеризму та імпресіонізму художники прагнули передати особливе яскраве світло, спеку, пилюку й пастельні барви австралійського буша, а також сцени сільського й піонерського життя. Важливою подією руху стала «Виставка вражень 9 на 5» 1889 року, де було представлено етюди, написані на невеликих дерев’яних панелях від сигарних коробок. Твори гейдельберзьких художників, зокрема монументальні полотна про працю стригалів вовни та піонерів, стали своєрідними національними іконами й відіграли ключову роль у формуванні австралійської культурної ідентичності наприкінці колоніальної доби.

Глазгоська школа (Glasgow School) зазвичай позначає коло художників і дизайнерів, що працювали навколо архітектора й дизайнера Чарльза Ренні Макінтоша в Глазго з середини 1890-х до приблизно 1910 року. Центральною групою були так звані «Четверо» (The Four): Чарльз Ренні Макінтош, його дружина Маргарет Макдональд, її сестра Френсіс Макдональд і Герберт Макнейр. Їхній стиль поєднував елементи модерну (ар-нуво), символізму, кельтських мотивів і японського мистецтва, утворивши характерну естетику з витягнутими вертикальними лініями, стилізованими рослинними формами та геометричною строгістю. Ця «глазгоська манера» (Glasgow Style) охоплювала архітектуру, меблі, вітражі, металеві вироби, текстиль і графіку, ставши шотландським внеском у міжнародний рух модерну. Найвідомішими пам’ятками школи є будівля Школи мистецтв Глазго за проєктом Макінтоша та серія чайних кімнат, оформлених у цьому стилі. Термін «Глазгоська школа» іноді застосовують і ширше — до групи пейзажистів кінця XIX століття, відомих як «Хлопці з Глазго». Школа справила значний вплив на європейський дизайн і, зокрема, на віденський Сецесіон.

Нью-Йоркська школа (New York School) — радикальна художня сцена, що виникла в Нью-Йорку після Другої світової війни й уперше зробила це місто, а не Париж, головним центром авангардного мистецтва західного світу. Термін охоплює насамперед художників-абстрактних експресіоністів, які працювали в 1940-х і 1950-х роках, зокрема Джексона Поллока, Віллема де Кунінга, Марка Ротко, Барнетта Ньюмена, Кліффорда Стілла, Франца Кляйна, Роберта Мазервелла та Аршиля Ґорки. Попри значні відмінності індивідуальних манер — від енергійного «живопису дії» з розбризкуванням фарби до споглядальних полів чистого кольору, — цих митців об’єднувало прагнення до великого масштабу, безпредметності, спонтанності й вираження глибоких емоційних та екзистенційних станів. На формування руху вплинули європейський сюрреалізм, чиї представники емігрували до США під час війни, а також ідеї автоматизму й психоаналізу. Поняття «Нью-Йоркська школа» іноді поширюють і на пов’язане коло поетів, музикантів і танцівників. Ця сцена, підтримана впливовими критиками Клементом Ґрінбергом і Гарольдом Розенбергом, здійснила вирішальний вплив на весь подальший розвиток мистецтва XX століття.

Ньюлінська школа (Newlyn School) — група художників, які оселилися в рибальському селищі Ньюлін і сусідніх містечках Корнуоллу наприкінці XIX століття й чиє мистецтво позначене впливом пленеризму та реалізму. Художників приваблювали до Ньюліна м’яке морське світло, недорогий побут, мальовничі краєвиди узбережжя й можливість працювати на природі, зображуючи повсякденне життя рибальської громади. Провідною постаттю школи був Стенхоуп Форбс, якого часом називають її «батьком»; до кола також належали Волтер Ленґлі, Френк Брамлі, Елізабет Форбс та інші. Художники наслідували метод французького живописця Жуля Бастьєна-Лепажа, працюючи просто неба й приділяючи особливу увагу правдивій передачі природного освітлення та атмосфери. Їхні картини зображували сцени праці й побуту рибалок, драматичні епізоди морського життя, як-от очікування човнів чи прощання, і нерідко мали виразне соціальне й емоційне забарвлення. 1895 року в Ньюліні відкрилася художня галерея, що засвідчила значення осередку. Ньюлінська школа стала однією з найвідоміших британських художніх колоній і зробила помітний внесок у розвиток реалістичного пленерного живопису у Великій Британії.

Школа Альтаміри (Escuela de Altamira) — авангардна художня школа й об'єднання, засноване 1946 року в Буенос-Айресі, Аргентина, італійським художником аргентинського походження Лучо Фонтаною разом із його учнями, які того ж року оприлюднили «Білий маніфест» (Manifiesto Blanco). Маніфест обстоював синтез мистецтва й науки та нове, «синтетичне» мистецтво, засноване на русі в часі й просторі: «матерія, колір і звук у русі — це явища, одночасний розвиток яких становить нове мистецтво». В академії викладали, зокрема, художники Еміліо Петторуті й Рауль Сольді, а історію мистецтва читав Хорхе Ромеро Брест; 1947 року за наказом Перона академію було розпущено. Сам Фонтана маніфесту не підписав, але активно долучився до його тексту; сформульовані в ньому ідеї він згодом розвинув у спаціалізмі — у п'яти маніфестах 1947–1952 років. Академію не слід плутати з однойменною Школою Альтаміри, яку 1948 року заснував у Сантільяна-дель-Мар (Іспанія) Матіас Геріц разом з іншими митцями: саме та школа дістала назву від розташованої поблизу печери Альтаміра з доісторичним наскельним живописом. Школа Альтаміри є важливим прикладом того, як периферійні художні центри поза Європою активно долучалися до глобальних модерністських дискусій середини XX століття, формуючи власні оригінальні версії авангарду.

Школа на вулиці Юстон (Euston Road School) — британське реалістичне угруповання, сформоване 1938 року з художників, які викладали або навчалися в приватній Школі малюнка й живопису за адресою 316 Юстон-Роуд у Лондоні. Її засновниками стали Вільям Колдстрім, Віктор Пасмор і Клод Роджерс (значний теоретичний вплив на них мав Ґрем Белл), які, реагуючи на політичну напругу передвоєнної доби й на дедалі більшу відірваність абстракції від життя, повернулися до пильного, стриманого спостереження натури. Їхній стиль вирізнявся тверезою, майже аскетичною об'єктивністю: приглушений колорит, ретельне вимірювання пропорцій поглядом (метод, який Колдстрім довів до майже наукової точності) і зосередженість на буденних мотивах — портретах, міських краєвидах і скромних інтер'єрах. Школа поділяла ліві, соціально свідомі переконання й прагнула зробити мистецтво доступним ширшій публіці. Хоча заклад закрився вже 1939 року з початком війни, його підхід до фігуративного живопису мав тривалий вплив на британську художню освіту, зокрема через подальшу викладацьку діяльність Колдстріма.
Школа Гудзонової ріки (Hudson River School) — американський художній рух середини XIX століття, до якого належали пейзажисти, що зображували мальовничі краєвиди природної краси, зокрема долину річки Гудзон, гори Кетскілл, Адірондак і Білі гори на північному сході США. Рух не був формальною організацією, а радше поколінням споріднених за поглядами митців, чиїм засновником вважають Томаса Коула, а провідними представниками — Ашера Дюранда, Фредеріка Едвіна Черча, Альберта Бірштадта, Джона Кенсетта та Санфорда Гіффорда. Художники школи оспівували велич і незайманість американської природи, розглядаючи її як вияв божественної присутності й символ національної ідентичності молодої країни. Їхні полотна вирізняються ретельною деталізацією, драматичним освітленням та романтичним, часом піднесено-релігійним настроєм; багато творів несуть алегоричний або морально-філософський підтекст, як-от цикл Коула «Плин імперії». Пізніше художники школи, зокрема Черч і Бірштадт, розширили її географію, зображуючи Анди, Скелясті гори й Захід США. Школа Гудзонової ріки стала першим значним національним напрямом в американському живописі та справила тривалий вплив на розвиток пейзажного жанру в країні.

Школа Сент-Айвс (St Ives School) — умовна назва спільноти художників, пов'язаних із рибальським містечком Сент-Айвс у Західному Корнуоллі, яке з 1940-х до 1960-х років стало важливим центром модерного та абстрактного мистецтва Британії. Мальовниче узбережжя, особливе світло й усамітнення приваблювали митців ще з XIX століття, однак саме приїзд до сусіднього Карбіс-Бей у 1939 році Бена Ніколсона, Барбари Гепворт та конструктивіста Наума Ґабо перетворив містечко на осередок авангарду. До кола художників Сент-Айвса належали Пітер Ленйон, Патрик Герон, Террі Фрост, Роджер Гілтон і кераміст Бернард Ліч, а також художник-самоук Альфред Воллліс, чиї наївні морські сцени надихали професійних майстрів. Їхнє мистецтво поєднувало абстракцію з глибоким відчуттям місцевого ландшафту — моря, скель, світла й простору Корнуоллу. Багато з них підтримували зв'язки з американським абстрактним експресіонізмом, зберігаючи водночас власну ліричну, вкорінену в природі мову. Школа Сент-Айвс стала одним із найважливіших явищ повоєнного британського мистецтва, а сьогодні її спадщину зберігає філія галереї Тейт — Tate St Ives, відкрита 1993 року.