Римська школа

Scuola romana (Римська школа) — загальний термін для художників, що працювали в Римі або мали з ним тісні зв'язки у 1920–1930-х роках і протистояли офіційному класицизуючому мистецтву фашистської доби. Це не єдина інституція, а радше кілька осередків, зокрема коло художників вулиці Віа Кавур (Scuola di Via Cavour), до якого входили Маріо Мафаї, Антонієтта Рафаель та Шипіоне (Джино Бонікі), а також ширше об'єднання так званих tonalisti. Їх єднало прагнення до емоційно насиченого, часто експресіоністичного живопису, зверненого до кольору й матеріальності фарби. Художники Римської школи розвивали інтимну, ліричну й нерідко тривожну образність — міські краєвиди, натюрморти, портрети, сцени зруйнованих будинків, — що контрастувала з монументальною риторикою офіційного мистецтва режиму. Важливими постатями були також скульптор і живописець Марино Мадзакураті; експресивні, майже галюцинаторні полотна Шипіоне передчували повоєнні тенденції. Антонієтта Рафаель, художниця єврейського походження, привнесла космополітичний і мультикультурний вимір. Римська школа стала важливою альтернативою державному мистецтву міжвоєнної Італії й підготувала ґрунт для повоєнного оновлення італійського живопису.