Арт-терміни на «О»
Об'єктивна абстракція
Об'єктивна абстракція — негеометричний, вільний стиль абстрактного мистецтва, що його розвинула група британських художників на початку 1930-х років. Напрям остаточно оформився під час однойменної виставки «Objective Abstractions», проведеної 1934 року в лондонській галереї Zwemmer. На відміну від строгого геометричного конструктивізму, поширеного в тогочасній Європі, ці митці працювали в манері спонтанного, чуттєвого, майже імпровізаційного мазка, у якому абстрактна форма виростала безпосередньо з самого процесу малювання, а не з попередньо продуманої схеми. Живопис поставав як самодостатня реальність кольору й фактури, «об'єктивна» саме тому, що не зображала зовнішній світ, а існувала як самостійний матеріальний факт. До учасників групи належали Родріго Мойніхен, Джеффрі Тіббл та Ґрем Белл. Об'єктивна абстракція певною мірою передбачила пізніший ташизм і абстрактний експресіонізм із їхнім наголосом на жесті та автономії малярської поверхні. Хоча рух був нетривалим, він став важливим епізодом раннього британського абстрактного мистецтва.
Читати далі →
Одиниця Перша
Unit One (Одиниця перша) — британська група художників, скульпторів та архітекторів, заснована 1933 року з ініціативи Пола Неша для просування сучасного мистецтва, архітектури й дизайну у Великій Британії. Неш оголосив про створення групи в листі до газети The Times, наголосивши на потребі виразного, свідомого й систематичного руху назустріч модернізму, що протистояв би острівному консерватизмові британської культури. Назва мала символізувати єдність цілі при збереженні індивідуальності кожного учасника. До групи ввійшли провідні постаті майбутнього британського модернізму: скульптори Барбара Гепворт і Генрі Мур, живописці Бен Ніколсон, Едвард Водсворт, Джон Армстронг і Трістрам Гілліер, а також архітектори Веллс Коутс і Колін Лукас. У межах Unit One співіснували дві тенденції — абстракція та сюрреалізм, — що відображало ширші напрями європейського авангарду. Група провела 1934 року виставку, яка мандрувала британськими містами, та видала однойменну книжку-маніфест за редакцією Герберта Ріда. Хоча об'єднання проіснувало лише близько двох років, воно відіграло вирішальну роль у становленні британського модернізму 1930-х років.
Читати далі →
Олійна фарба
Олійна фарба — це повільно висихаюча фарба, що складається з частинок пігменту, суспендованих у висихаючій олії (найчастіше лляній), яка при контакті з повітрям окиснюється й утворює міцну кольорову плівку. Повільне висихання — головна перевага техніки: воно дозволяє художникові тривалий час змішувати кольори просто на полотні, робити плавні переходи, лесування й тонке моделювання світлотіні. Олія дає глибокі, насичені й довговічні тони, а варіюючи товщину шару — від прозорих лесувань до густого пастозного мазка — митець досягає надзвичайного багатства фактури. Олійний живопис поширився в Європі у XV столітті; вирішальну роль у його вдосконаленні відіграли нідерландські майстри, зокрема Ян ван Ейк. Відтоді й до XX століття олія залишалася головним засобом станкового живопису — від венеційського колориту й караваджистського світлотіньового драматизму до імпресіонізму. В українському мистецтві олійними фарбами написані знакові твори майстрів від XIX століття до сучасності, зокрема пейзажі, портрети й монументальні полотна. Попри появу акрилу олія й нині лишається улюбленим матеріалом багатьох живописців за свою пластичність і глибину кольору.
Читати далі →
Олімпійці
Олімпійці (Olympians) — термін, що часто вживають на позначення певних британських художників вікторіанської доби, чиї роботи наголошували на класичних елементах як у стилі, так і в тематиці. Ці митці працювали переважно в другій половині XIX століття й черпали натхнення в мистецтві та побуті античної Греції й Риму, створюючи ошатні, ретельно виконані сцени з життя стародавнього світу. Прізвисько «олімпійці» вказує водночас на класичну, «олімпійську» тематику їхніх творів і на високий, престижний статус, якого вони зажили в тогочасному художньому світі. До провідних представників цього кола зазвичай зараховують Фредеріка Лейтона, Лоренса Альма-Тадему, Едварда Пойнтера й Альберта Мура. Їхні картини вирізняються бездоганною технікою, любов’ю до мармуру, тканин і розкішного антуражу, ідеалізованими оголеними чи задрапованими фігурами й загальним настроєм спокійної, позачасової краси. Творчість «олімпійців» була близькою до академічного класицизму й естетизму й тісно пов’язана з культурою пізньовікторіанської Британії. Багато з цих художників обіймали високі посади, зокрема Лейтон і Пойнтер очолювали Королівську академію. Згодом, із приходом модернізму, їхнє мистецтво надовго вийшло з моди, але у XX–XXI століттях інтерес до нього відродився.
Читати далі →
Омега-майстерні
Омега-майстерні (Omega Workshops) — англійська компанія прикладного мистецтва, заснована 1913 року живописцем і критиком Роджером Фраєм і розташована в Лондоні на Фіцрой-сквер. Підприємство було тісно пов’язане з колом Блумсбері й мало на меті об’єднати образотворче й декоративно-ужиткове мистецтво, надавши художникам-модерністам можливість заробляти на життя, оформлюючи інтер’єри та створюючи предмети побуту. Провідними учасниками, окрім самого Фрая, були художники Ванесса Белл і Дункан Ґрант. Майстерні виготовляли розписані меблі, кераміку, текстиль, килими, вітражі й цілі декоративні ансамблі, позначені яскравим кольором, спрощеними формами й впливом постімпресіонізму, фовізму та європейського авангарду, з якими Фрай ознайомив британську публіку своїми знаковими виставками. Однією з принципових засад Омеги була анонімність: вироби не підписувалися іменами окремих майстрів, а позначалися лише грецькою літерою «омега», що підкреслювало колективний, а не індивідуальний характер творчості. Підприємство проіснувало недовго й закрилося 1919 року через фінансові труднощі, зокрема спричинені Першою світовою війною, проте справило помітний вплив на розвиток британського модерністського дизайну.
Читати далі →
Оп-арт
Оп-арт (оптичне мистецтво) — це художня мова абстракції, що досліджує механізми зорового сприйняття й провокує ілюзії руху на нерухомій площині. Його стрижнева ідея — змусити око «побачити» те, чого фізично немає: вібрацію, мерехтіння, пульсацію, деформацію простору. Формально оп-арт послуговується строгою геометрією — сітками, концентричними колами, хвилями, шаховими та муаровими структурами. Колорит буває контрастно чорно-білим, коли гра будується на межі форм, або насичено спектральним, коли ілюзію породжує взаємодія додаткових кольорів. Композиція гранично вивірена, майже математична, позбавлена особистого мазка та емоційної експресії. Техніка тяжіє до бездоганно гладкої, знеособленої поверхні, що посилює оптичний ефект. Твори активують фізіологію зору: після довгого споглядання виникають залишкові образи й відчуття хитання. Напрям оформився у 1960-х, а його маніфестом стала виставка «The Responsive Eye» у Нью-Йорку 1965 року. Провідними майстрами вважають угорсько-французького художника Віктора Вазарелі, якого називають батьком оп-арту, та британку Бріджет Райлі з її гіпнотичними чорно-білими хвилями. Оп-арт споріднений з кінетичним мистецтвом і конструктивізмом, а корінням сягає ідей Баугаузу. Він швидко проник у дизайн, моду й рекламу. Ефект нерідко підсилюється й тоді, коли глядач рухається повз твір, адже картина немовби оживає й дихає. Багато робіт існують і у форматі рельєфів та інсталяцій, розширюючи оптичну гру в реальний фізичний простір. Сьогодні цей напрям цінують за інтелектуальну строгість, точність та здатність перетворювати глядача на співучасника оптичного експерименту.
Читати далі →
Орієнталізм
Орієнталізм — термін, що в історії мистецтва позначає творчість переважно європейських художників XIX століття, які подорожували до Північної Африки та на Близький Схід у пошуках нових, екзотичних тем, або відтворювали ці землі за уявою. Розквіт напряму припав на вікторіанську добу і добу романтизму, коли колоніальна експансія, наукові експедиції та розвиток подорожей відкрили західній публіці образи Магрибу, Єгипту, Османської імперії та Святої Землі. Орієнталісти зображували базари, мечеті, гареми, пустелі, каравани й побутові сцени з великою увагою до кольору, світла й декоративних деталей. Серед провідних майстрів — Ежен Делакруа, чия подорож до Марокко 1832 року стала переломною, а також Жан-Леон Жером і Джон Фредерік Льюїс. Сучасні дослідники, зокрема після праці Едварда Саїда «Орієнталізм» (1978), критично переосмислюють цей напрям, вбачаючи в ньому не лише естетичне захоплення, а й проєкцію колоніальних стереотипів та фантазій Заходу про «Схід».
Читати далі →
Орфізм
Орфізм — абстрактний або напівабстрактний живописний стиль, що постав під впливом кубізму й був розроблений подружжям художників Робером і Сонею Делоне приблизно з 1912 року. Назву запропонував поет Ґійом Аполлінер, який пов'язав нову малярську мову з міфічним співцем Орфеєм, підкреслюючи її ліричну, музичну, майже поетичну природу. На відміну від аналітичного кубізму з його приглушеною палітрою й розкладанням форми, орфізм зробив колір самостійним засобом виразності та головним двигуном композиції. Художники будували образи на контрастах чистих спектральних кольорів, які, взаємодіючи, породжували відчуття світла, руху й ритму. Теоретичним підґрунтям стала концепція «симультанного контрасту» кольорів. Ключовими творами напряму є серії «Вікна» та «Диски» Робера Делоне, а також текстильні й живописні роботи Соні Делоне. Орфізм вплинув на розвиток абстракції в Європі та Америці, зокрема на американських художників-синхромістів, і став важливим кроком у становленні безпредметного мистецтва початку XX століття.
Читати далі →Орьнек — кримськотатарський орнамент
Система символів кримськотатарського орнаменту та знання про їхні значення; нею оздоблюють вишивку, тканини, кераміку, метал, дерево, скло. Елемент корінного народу України, внесений до списку ЮНЕСКО.
Читати далі →
Освітній поворот
Освітній поворот (Educational turn) — це тенденція в сучасному мистецтві та кураторській практиці, що виникла в середині 1990-х років і набула поширення у 2000-х. Термін описує зростання інтересу до освіти, навчання, дослідження та обміну знаннями як самостійних форм мистецької діяльності. У межах освітнього повороту акцент зміщується з готового мистецького об'єкта на процес, співпрацю, дискусію та колективне продукування знань. Мистецтво тут наближається до педагогіки, а виставки, семінари, читацькі групи, воркшопи й альтернативні школи стають повноправними художніми практиками. Освітній поворот тісно пов'язаний із реляційною естетикою, партисипативним і соціально заангажованим мистецтвом. Куратори й художники почали переосмислювати саму виставку як освітній простір, а не лише як місце показу об'єктів. Помітними проявами цієї тенденції стали численні проєкти, що поєднували мистецтво з експериментальною педагогікою та критичною теорією, зокрема на великих бієнале й документах. Критики відзначали, що освітній поворот відображає ширше прагнення мистецтва вийти за межі ринку та музейної інституції, звертаючись до спільнотної, діалогічної та процесуальної роботи. Водночас тенденція викликала й дискусії про ризик інструменталізації як освіти, так і мистецтва.
Читати далі →
Офорт
Офорт (etching) — техніка інтагліо-друку, у якій зображення утворюється хімічною дією кислоти, а не механічним різанням. Металеву пластину вкривають кислотостійким лаком (ґрунтом), крізь який голкою продряпують малюнок, оголюючи метал. Потім пластину занурюють у кислоту, що протравлює відкриті лінії, утворюючи заглиблення для утримання фарби. Оскільки малювання голкою по м'якому лаку майже так само вільне, як малювання олівцем, офорт дає художникам значно більшу спонтанність і легкість лінії, ніж різцева гравюра. Регулюючи час травлення й повторне вкривання лаком, можна отримати широкий діапазон тонів. Технікою неперевершено володів Рембрандт, а також Франсиско Гойя, чиї серії «Капрічос» і «Жахи війни» стали вершинами графічного мистецтва. Офорт залишається одним із найпопулярніших і найвиразніших методів авторської графіки, який широко застосовують і сучасні українські графіки.
Читати далі →
Офсетна літографія
Офсетна літографія — різновид літографського друку, у якому зображення переноситься з друкарської форми не безпосередньо на папір, а спершу на проміжний гумовий циліндр (офсетне полотно), а вже з нього — на аркуш. Слово «офсет» походить від англійського offset — «перенесення», «зміщення». Цей опосередкований спосіб зменшує зношування друкарської форми й дає рівномірний, чіткий відбиток на різних поверхнях. Як і в класичній літографії, друк ґрунтується на несумісності жиру й води. Офсетну технологію розробили на початку XX століття, і вона швидко стала домінантним промисловим методом масового друку книжок, журналів, плакатів і репродукцій. Хоча офсет виник передусім як комерційна поліграфічна технологія, художники XX століття, зокрема майстри поп-арту, свідомо використовували його візуальну естетику — рівні кольорові площини й характерну растрову крапку — як виражальний засіб. Офсетна літографія зробила якісне тиражоване зображення доступним і масовим, докорінно змінивши культуру візуального відтворення.
Читати далі →
