Ukrainian art & cultureOnline
Інші виміри культури
Інші виміри культури
Тестовий режим: контент на сайті тестовий і буде видалений після запуску.
Словник мистецтва
Ukrainian Art&Culture онлайн-глосарій мистецьких термінів охоплює рухи, стилі та техніки, такі як Імпресіонізм, Гравюра, Відео-арт та багато інших.
від Реалізмдо Кіберпанк
34від Оліядо 3D Моделювання
8від Живописдо Дизайн
7від Трипіллядо Сучасність
2313 термінів
Макет — це попередня модель, зазвичай невеликого розміру, для більшого скульптурного або архітектурного твору. Слово походить від французького maquette (з італійського macchietta — «начерк»), і в мистецтві скульптури воно позначає ескізну тривимірну заготовку, у якій митець опрацьовує загальну композицію, пропорції, масу й силует майбутнього твору перед його виконанням у остаточному матеріалі та масштабі. Макет часто ліплять із глини, воску, гіпсу, пластиліну чи картону; він виконує ту саму роль, що й підготовчий рисунок у живописі. Макети мають велике значення і як робочий інструмент, і як самостійні художні об'єкти, що зберігають безпосередність задуму автора. За ними можна простежити хід творчої думки, тому музеї цінують їх як свідчення процесу. У монументальній скульптурі макет подають на конкурсах пам'ятників, за ним затверджують проект і масштабують до повного розміру. Українські скульптори, працюючи над пам'ятниками й садово-парковою пластикою, незмінно починали з макетів. Термін застосовують також в архітектурі, сценографії та кіновиробництві для об'ємних моделей споруд і декорацій.
Метал — твердий, міцний і непрозорий матеріал, який використовувався скульпторами з найдавніших часів. Завдяки міцності, пластичності та здатності триматися у складних формах метали дозволяють створювати як монументальні пам'ятники, так і крихкі ювелірні вироби. Найпоширенішими в мистецтві є бронза (сплав міді й олова), яку відливають у форми, а також залізо, сталь, мідь, свинець, золото й срібло. Метал обробляють різними способами: литтям, куванням, карбуванням, зварюванням та гравіюванням, кожен з яких дає власну фактуру й виразність. Бронзове лиття, відоме ще з античності й доведене до досконалості в добу Відродження, лишається класичною технікою станкової та монументальної скульптури. У XX столітті митці почали активно використовувати зварну сталь і промислові метали: Хуліо Ґонсалес і Девід Сміт відкрили нову мову конструйованої металевої пластики, а мінімалісти цінували холодну точність індустріальних поверхонь. В Україні багата традиція художньої обробки металу сягає скіфського золота та козацького декоративного мистецтва, а сучасні скульптори продовжують працювати з ковкою, литвом і зварюванням у монументальних та камерних творах.
Мобіль — це тип скульптури, що складається з делікатних компонентів, підвішених у повітрі; вони рухаються у відповідь на повітряні потоки або механічну силу. На відміну від статичної пластики, мобіль постійно змінює свою конфігурацію, тож глядач ніколи не бачить його двічі однаково: рівновага, лінія й простір перебувають у безперервному русі. Зазвичай мобіль складається з тонких металевих стрижнів і пласких кольорових елементів, збалансованих так, щоб найменший подих повітря приводив усю структуру в тонке коливання. Жанр винайшов американський скульптор Александр Колдер наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років; саму назву «мобіль» запропонував Марсель Дюшан. Колдерові абстрактні композиції з кольорових металевих «пелюсток» стали класикою кінетичного мистецтва й вплинули на розуміння скульптури як мистецтва часу та руху, а не лише маси. Протилежним поняттям, яке також ужив Жан Арп, є «стабіль» — нерухома конструкція. Мобілі вплинули на дизайн інтер'єрів, дитячі підвіски й численних художників XX століття, ствердивши ідею, що скульптура може бути легкою, повітряною та мінливою.
Патина зазвичай означає характерний зелений або коричневий поверхневий шар, що утворюється на бронзовій та іншій металевій скульптурі. Природна патина виникає внаслідок повільного окиснення металу під дією повітря, вологи й часу: мідь і бронза покриваються зеленуватими або блакитно-зеленими сполуками, тоді як інші метали набувають коричневих, чорних чи сріблястих відтінків. Такий шар не лише змінює колір твору, а й певною мірою захищає метал від подальшої корозії, надаючи скульптурі відчуття давнини й благородства. Окрім природного утворення, патину часто наносять штучно: скульптори й ливарники обробляють поверхню бронзи хімічними розчинами й нагріванням, щоб отримати задуманий колір і фактуру — від глибокого зеленого до теплого коричневого чи майже чорного. Таким чином патина стає свідомим художнім засобом, що підкреслює форму й гру світла на поверхні. У ширшому переносному значенні словом «патина» описують наліт часу на будь-яких старих предметах — потьмянілий метал, витерте дерево, — а також естетичну цінність слідів старіння. Реставратори ретельно розрізняють цінну історичну патину й шкідливі продукти корозії.
Плінт — це важка основа, постамент або коробка, на якій стоїть і презентується скульптура. Плінт піднімає твір над рівнем підлоги чи землі, відокремлює його від навколишнього простору й уводить у поле зору глядача на потрібній висоті, а також фізично стабілізує статую. Форма плінта — простий куб, циліндр чи профільований п'єдестал — впливає на сприйняття скульптури: він може підкреслювати монументальність твору або, навпаки, ненав'язливо відступати, віддаючи всю увагу самій пластиці. Історично п'єдестал був невід'ємною частиною монументальної та станкової скульптури, часто прикрашеним рельєфами, написами чи архітектурним декором. Однак у XX столітті ставлення до плінта радикально змінилося: Костянтин Бранкузі почав трактувати п'єдестал як частину самого твору, а мінімалісти й представники ленд-арту нерідко відмовлялися від нього зовсім, ставлячи скульптуру просто на підлогу, щоб зруйнувати ієрархію «п'єдестал — глядач» і залучити реальний простір. Таким чином плінт із суто утилітарної опори перетворився на самостійний предмет художньої рефлексії про статус і межі скульптурного твору.
Промисловий дизайн — це проектування масово вироблених, машинним способом виготовлених предметів побуту й техніки, у якому естетика поєднується з функцією, ергономікою та технологічністю виробництва. Дизайнер визначає форму, матеріали й спосіб використання виробу — від меблів і посуду до транспорту й електроніки — так, щоб він був зручним, придатним до серійного випуску та привабливим для споживача. Дисципліна постала внаслідок промислової революції, коли ручне ремесло поступилося фабричному конвеєру й виникла потреба свідомо формувати вигляд тиражованих речей. Важливими віхами стали рух «Мистецтва і ремесла», Німецький Веркбунд і школа Баугаус, яка на початку XX століття проголосила єдність форми та функції й підготувала засади сучасного дизайну. Українська дизайнерська традиція розвивалася в контексті ВХУТЕМАСу, конструктивізму та пізніших художньо-промислових шкіл, де працювали фахівці з формотворення предметного середовища. Сьогодні промисловий дизайн охоплює цифрові інтерфейси, сталий розвиток і людиноцентроване проектування, лишаючись на перетині мистецтва, інженерії та економіки.
Скульптура — це тривимірний вид образотворчого мистецтва, твори якого створюють одним із чотирьох основних процесів: різьбленням, моделюванням, литтям або конструюванням. Різьблення (субтрактивний метод) полягає у видаленні матеріалу з блоку каменю чи дерева; моделювання (адитивний метод) — у ліпленні форми з м'якого матеріалу на кшталт глини чи воску; лиття переводить модель у метал через форму; конструювання (асамбляж) поєднує окремі елементи в єдине ціле. Скульптура існує в реальному просторі, її можна оглядати з різних боків, а гра світла на об'ємах і фактурах є важливою частиною виразності. Розрізняють круглу скульптуру, яку можна обійти навколо, та рельєф, що виступає з площини. Історія скульптури сягає доісторичних фігурок і триває через велич єгипетської, грецької та римської пластики, готику, ренесанс із Мікеланджело, бароко Берніні аж до модерну, коли Роден оновив мову форми, а XX століття породило абстрактну, кінетичну й конструйовану скульптуру. Українська скульптурна традиція охоплює давньоруську різьбу, барокове оздоблення, монументальну пластику та модерн, представлений майстрами на кшталт Олександра Архипенка, який радикально переосмислив об'єм і порожнечу у світовій скульптурі.
Смола — це зазвичай прозора тверда або напівтверда речовина, яку іноді використовують скульптори як матеріал для творів та відливок. Розрізняють природні смоли, що виділяються деревами (наприклад бурштин чи каніфоль), і сучасні синтетичні смоли — поліефірні, епоксидні та поліуретанові, — які у вигляді рідини змішують з отверджувачем і заливають у форму, де вони застигають у міцну, легку й довговічну масу. Синтетичні смоли можуть бути кришталево прозорими, тонованими або наповненими барвниками й металевим порошком, що дає широкий діапазон ефектів. Завдяки прозорості, легкості та здатності точно відтворювати деталі форми смола стала популярним матеріалом у XX–XXI століттях. Її використовують для тиражованих скульптур, дизайнерських об'єктів, ювелірних виробів, а також для унікальних творів, у товщі яких художник «замуровує» предмети чи створює ефект застиглої води й світла. Прозорість смоли дозволяє грати з внутрішнім простором об'єкта, чого не дає непрозорий метал чи камінь. Водночас робота зі смолами вимагає обережності через токсичність випарів, тому митці дотримуються техніки безпеки. Смола також широко застосовується в реставрації та як художній лак.
