Модернізм

Модернізм — широка художня парадигма кінця XIX — середини XX століття, що об'єднала прагнення радикально оновити мову мистецтва, порвати з академічною традицією та знайти форми, суголосні досвідові сучасної людини. Його рушієм стала віра в новаторство, автономію мистецтва й самоцінність художньої форми, а гаслом — заклик Езри Паунда «зробити по-новому». Модернізм — не єдиний стиль, а генеалогічне дерево течій: постімпресіонізм, символізм, фовізм, кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, супрематизм, конструктивізм, сюрреалізм, дадаїзм. Спільні риси — відхід від міметичного зображення до умовності й абстракції, увага до самого медіуму (площини, кольору, фактури), експеримент із формою, фрагментарність, рефлексія над мовою мистецтва. Опорними постатями є Поль Сезанн, Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Василь Кандинський, Пит Мондріан. Теоретик Клемент Ґрінберґ убачав сутність модернізму в самокритиці медіуму — оголенні пласкої поверхні полотна та відмові від ілюзіоністичної глибини. Український модернізм — потужне й самобутнє явище: Казимир Малевич із супрематизмом, Олександр Богомазов, Олександра Екстер, школа бойчукістів на чолі з Михайлом Бойчуком, що поєднала візантійську монументальність із авангардом, графіка Георгія Нарбута, архітектура українського модерну. Ця доба тісно переплелася з «Розстріляним відродженням»: Вадим Меллер і Анатоль Петрицький оновили сценографію, а об'єднання АРМУ згуртувало новаторські мистецькі сили 1920-х років. У ширшому сенсі модернізм охопив архітектуру (функціоналізм, Баугауз), дизайн, літературу й музику, ствердивши образ митця-новатора. Його доба завершується в другій половині XX століття, поступаючись постмодернізмові, що піддав сумніву модерністську віру в прогрес, оригінальність і велику наративну амбіцію мистецтва.