Футуризм

Футуризм — авангардний рух, проголошений 1909 року маніфестом Філіппо Марінетті, що оспівав швидкість, машину, енергію індустріальної цивілізації та розрив із музейним минулим. Його естетика прагне передати динаміку, рух і одночасність відчуттів сучасного міста. Формальні засоби — дроблення форми на послідовні фази руху, «лінії сили», що передають траєкторії, взаємопроникнення предметів і простору, ритмічне повторення контурів, різкі діагоналі, механоморфна образність. Італійські футуристи Умберто Боччоні, Джакомо Балла, Джино Северіні, Карло Карра втілювали пластику руху й вібрацію світла; технічно вони спиралися на дивізіонізм — роздільні мазки чистого кольору. Боччоні у скульптурі «Унікальні форми тяглості у просторі» матеріалізував ідею тіла, що розчиняється в русі, а Балла розкладав ходу й політ на стробоскопічні фази. Особливо потужним був український і східнослов'янський внесок: Давид Бурлюк, «батько футуризму» в Імперії, поєднав епатаж із розкутою фактурою; Олександр Богомазов у трактаті «Живопис та елементи» розробив теорію динамічної форми й створив шедеври кубофутуризму, як-от «Львівська вулиця в Києві» (1914); Олександра Екстер синтезувала кубізм і футуризм у вибухових колірних ритмах; до цього кола тяжіли Казимир Малевич раннього періоду й Вадим Меллер. Кубофутуризм став самобутньою східноєвропейською версією руху, тісно пов'язаною з поетичним авангардом. Футуризм охопив живопис, скульптуру, графіку, поезію, театр і типографіку, проголосивши культ технічного прогресу. Попри політичну суперечливість італійської гілки, рух докорінно змінив уявлення про зображення часу й руху та підготував ґрунт для конструктивізму й кінетичного мистецтва.