Авангард

Авангард — це не окремий стиль, а широкий рух радикального оновлення мистецтва першої третини XX століття, що поривав із академічною традицією й проголошував право художника на цілковиту свободу форми та експеримент. Сам термін, запозичений із військової лексики, означає «передовий загін»: авангардисти бачили себе провісниками нового бачення, покликаними зруйнувати звичні візуальні норми. Спільними рисами напрямів авангарду — футуризму, кубофутуризму, супрематизму, конструктивізму, дадаїзму — є деформація або цілковита відмова від предметності, аналіз форми, культ динаміки, машини й міста, а також програмний маніфестарний характер. Художники активно вводили колаж, монтаж, безпредметну композицію, різкі кольорові контрасти та нові матеріали. Український авангард 1910–1930-х років став одним із найпотужніших осередків руху: Казимир Малевич створив супрематизм, Олександр Богомазов розробив теорію «динамічної» живописної форми у трактаті «Живопис та елементи», Олександра Екстер поєднала кубізм із яскравим колоризмом, а Василь Єрмилов і Вадим Меллер працювали на межі конструктивізму й сценографії. Поруч із ними працювали Давид Бурлюк і школа бойчукістів; більшість бойчукістів знищив сталінський режим, і їх зараховують до покоління «розстріляного відродження» 1920–1930-х років. Прикметно, що авангард не обмежувався станковим живописом, а активно виходив у театр, книжкову графіку, плакат і навіть оформлення масових свят, прагнучи перетворити саме життя. Багато з цих сміливих пошуків обірвала сталінська культурна політика, що з початку 1930-х накинула єдиний канон соцреалізму. Проте авангард докорінно змінив мову мистецтва XX століття, заклавши підвалини абстракції, дизайну та концептуальних практик.