Дереворит

Дереворит — метод рельєфного (високого) друку, за якого зображення вирізають на поверхні дерев'яного бруска, розпиляного вздовж волокон. Художник видаляє ділянки, що мають лишитися білими, залишаючи опуклими лінії й площини майбутнього зображення; ці опуклі частини вкривають фарбою й притискають до паперу. Дереворит — найдавніша техніка друку зображень: у Східній Азії його застосовували ще з раннього середньовіччя, а в Європі він поширився наприкінці XIV — на початку XV століття разом із виготовленням паперу. Найвищого мистецького рівня європейський дереворит досяг у творчості Альбрехта Дюрера, чиї гравюри вражають тонкістю штриха й складністю композиції. У XX столітті німецькі експресіоністи відродили дереворит заради його грубої, енергійної виразності. Від дереворита слід відрізняти торцеву гравюру на дереві, яку ріжуть упоперек волокон, і споріднену ліногравюру. В українському мистецтві дереворит мав давню традицію в оздобленні стародруків, зокрема у книжковій гравюрі доби бароко.