Торцева гравюра

Торцева гравюра (різновид ксилографії, або дереворита) — техніка високого, або рельєфного, друку, за якої зображення вирізають на торцевому зрізі твердих порід дерева, найчастіше самшиту. На відміну від класичної обрізної гравюри (власне поздовжньої ксилографії), де майстер працює на боковій дошці й вибирає тло, залишаючи лінію в рельєфі, у торцевій техніці штихелем прорізають саму лінію, а неторкана поверхня дає при відбитку насичений чорний тон. Щільна однорідна структура торцевого зрізу дозволяє домогтися надзвичайно тонких, чітких ліній і багатої тональної градації, тому техніка стала ідеальною для детальної репродукції. Її вдосконалив і поширив наприкінці XVIII століття англійський гравер Томас Б'юїк, чиї природознавчі ілюстрації задали взірець, після чого дереворит став основним засобом книжкової та журнальної ілюстрації впродовж усього XIX століття. В українському мистецтві традиція гравюри на дереві сягає друкарень XVII століття, передусім майстерні Києво-Печерської лаври, де працювали Ілля та Никодим Зубрицький (поряд із ними в Лаврі працював майстер гравюри на міді Леонтій Тарасевич). У XX столітті блискучу школу української ксилографії створили Василь Касіян, Іван Падалка, Володимир Заузе та майстри бойчукістського кола, які поєднали народну традицію з модерною графічною мовою.