Художники війни
Художники війни — митці, які фіксують війну засобами мистецтва: від офіційних державних програм замовлення (Британія запровадила таку у 1916 році й відновила у 1939-му) до самостійної практики художників, які працюють у власній країні під час бойових дій. В Україні від 2014 року, а надто після повномасштабного вторгнення 2022-го, ця роль стала масовою: художники документують, свідчать і збирають кошти на оборону, а частина з них воює.
Історично термін описує інституційну практику: держава замовляє митцям зафіксувати війну. Британська офіційна програма почалася 1916 року й була відновлена 1939-го; через неї пройшли Пол Неш, Крістофер Невінсон, Стенлі Спенсер. Замовлення визначало і доступ до фронту, і межі дозволеного зображення.
Українська практика 2014–2026 років влаштована інакше. Тут немає єдиної програми-замовника — є художники, які залишилися працювати в країні під час війни, і кожен обирає власну форму свідчення.
Слава Леонтьєв і Аня Стасенко — харківські керамісти, автори мініатюрних порцелянових фігурок. Леонтьєв, ветеран Сил спеціальних операцій, навчає цивільних поводитися зі зброєю; Стасенко продовжує розписувати порцеляну. Знятий про них документальний фільм «Порцелянова війна» здобув Гран-прі журі Sundance у категорії американського документального кіно (2024) і номінацію на «Оскар» за найкращий повнометражний документальний фільм (2025). Оператор — Андрій Стефанов.
Жанна Кадирова після виїзду з Києва оселилася в карпатському селі й створила серію «Паляниця»: річкові камені, нарізані як скибки хліба. Назва — слово-шибболет, яке окупанти не можуть вимовити правильно. Роботи показали у Венеції у квітні 2022 року, а виручені кошти пішли на потреби оборони та волонтерських організацій.
Леся Хоменко пише портрети військових у натуральну величину. Оскільки військовим заборонено поширювати власні фотографії, вона працює з пікселізованими медійними знімками та з описами, почутими в телефонних розмовах із чоловіком, який пішов до війська.
Окремий сюжет — не створення, а порятунок. 25 лютого 2022 року Іванківський історико-краєзнавчий музей під Києвом було обстріляно, а 27-го він згорів. Із двадцяти п'яти робіт Марії Примаченко з палаючої будівлі винесли чотирнадцять; згодом їх кілька разів переховували, а у вересні 2022 року вперше показали в Києві.
