Український модерн

Український модерн — національна версія стилю модерн, що розгорнулася приблизно з початку 1900-х до 1930-х років і охопила добу визвольних змагань та державотворення 1917–1921 років. Його ключова ідея — вироблення сучасної художньої мови на основі власної традиції: народного мистецтва, барокової спадщини, козацьких клейнодів, іконопису й друкованої книги. На відміну від інтернаціонального ар-нуво, український модерн свідомо будував національний стиль, здатний репрезентувати культуру нації, що прагнула державності. У архітектурі його заснував Василь Кричевський, який поєднав народне зодчество з модерними формами й розробляв концепцію українського стилю в будівництві та сценографії. Найяскравіша постать графічного модерну — Георгій Нарбут, творець української книжкової графіки, гербів, поштових марок, банкнот і державної символіки доби УНР; його стилістика, що спиралася на бароко й геральдику, лишається взірцем національного дизайну. Нарбут очолював Українську академію мистецтв, засновану 1917 року, яка стала осередком нової школи. Полтавська будівля Кричевського стала взірцем, за яким у різних містах зводили школи, земські установи й народні доми в українському стилі, а сам майстер розробляв і театральну сценографію. Естетика українського модерну живила декоративне мистецтво, кераміку, вишивку, оформлення видань. Ця епоха стала мостом між національним романтизмом і авангардом: вона довела, що народна форма може бути матеріалом сучасного, а не лише етнографічного мистецтва. Сталінські репресії 1930-х обірвали цей розвиток, але закладена традиція живила українську візуальну ідентичність упродовж усього XX століття.