Нова хвиля / Трансавангард

Нова хвиля (український трансавангард) — вибух молодого нонконформістського мистецтва в Україні приблизно 1987–1999 років, що збігся з добою перебудови, розпаду СРСР і здобуття незалежності. Термін «трансавангард» походить від концепції італійського критика Акілле Боніто Оліви, який означив ним повернення до великого, емоційного, фігуративного живопису після концептуалізму; на українському ґрунті він набув власного, бунтівного звучання. Ключова ідея епохи — радикальне звільнення від ідеологічних та естетичних заборон, іронічне переосмислення радянської й класичної спадщини, тілесність, міфологізм і монументальний, часто експресивний живопис великого формату. Осередком руху став київський сквот на вулиці Паризької комуни, де мешкали й працювали молоді художники. Знакові постаті — Арсен Савадов і Георгій Сенченко, чиє полотно «Печаль Клеопатри» (1987) стало маніфестом покоління, а також Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Василь Цаголов, Дмитро Кавсан, Юрій Соломко. Їхнє мистецтво поєднувало пафос і гру, посттоталітарну свободу з постмодерною цитатністю, повертаючи живопису масштаб і чуттєвість. Наприкінці 1980-х у Києві виникли й перші незалежні осередки, як-от галерея «Совіарт» (1987), що вивела нонконформістів на публіку. До кінця 1990-х бурхливу неоекспресію Нової хвилі поступово заступали концептуальні, фотографічні та відеопрактики, які підготували мову зрілого сучасного мистецтва. Нова хвиля вивела українське мистецтво з підпілля у публічний і міжнародний простір, сформувавши перше покоління вільних художників незалежної держави. Ця бурхлива, недовга епоха завершила радянську добу й безпосередньо підготувала інституційне становлення сучасного українського мистецтва наступних десятиліть.