Звукове мистецтво

Звукове мистецтво — це мистецтво про звук, яке використовує звук водночас як свій медіум і як свій об'єкт дослідження. На відміну від музики, підпорядкованої мелодії, ритму й гармонії у часовій композиції, звукове мистецтво зосереджується на самій фізичній та сприйнятній природі звуку: його тембрі, просторовості, тиші, шумі й акустичних властивостях середовища. Твори часто набувають форми звукових інсталяцій, у яких звук розгортається в конкретному просторі, і глядач-слухач, переміщаючись, стає учасником звукового поля. Витоки напряму лежать у експериментах футуристів із «мистецтвом шумів», у роботах Джона Кейджа, який радикально переосмислив тишу й випадковість, а також у діяльності Флуксусу та ранньої електронної музики. Такі митці, як Макс Нойгауз (якому приписують сам термін «звукова інсталяція»), Білл Фонтана й Крістіна Кубіш, створювали простори, де звук стає скульптурним і просторовим досвідом. Звукове мистецтво тісно пов'язане з новими медіа, перформансом і концептуалізмом, а його твори експонують у галереях, музеях і публічному просторі. Українські художники також працюють у цьому полі, поєднуючи звукові практики з дослідженням пам'яті, ландшафту й міського середовища.