Шістдесятництво

Шістдесятництво — рух творчого й національного пробудження в Україні приблизно 1956–1968 років, що постав на хвилі хрущовської «відлиги» після XX з'їзду. Це була генерація митців, поетів і мислителів, які прагнули повернути культурі правду, свободу художнього висловлювання й національну гідність, придушені десятиліттями соцреалізму й репресій. У візуальному мистецтві шістдесятники відроджували перервані традиції — бойчукізм, український модерн, народне мистецтво, — поєднуючи їх із сучасною пластичною мовою. Осередком руху став київський Клуб творчої молоді. Центральна постать — Алла Горська, монументалістка й активістка, яка разом із однодумцями створила знаменитий вітраж на честь Тараса Шевченка в Київському університеті (1964), брутально знищений владою одразу по завершенні; сама Горська була вбита 1970 року у Василькові за досі не з'ясованих обставин. До кола належали Опанас Заливаха, ув'язнений за свої переконання, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Веніамін Кушнір. Рух був ширшим за образотворче мистецтво: його живили поети Василь Симоненко, Ліна Костенко та Іван Драч, а також поетичне кіно Сергія Параджанова, чиї «Тіні забутих предків» (1965) стали його візуальним символом. Шістдесятники поєднували мистецьку працю з правозахисною діяльністю, поширенням самвидаву й обстоюванням української мови та історії. Влада відповіла арештами й переслідуваннями, які посилилися після 1965 року, фактично згорнувши відлигу. Попри репресії, рух заклав моральний і естетичний фундамент українського дисидентства й пізнішого національного відродження. Шістдесятництво довело, що навіть за тоталітаризму можливе автентичне, вільне мистецтво, і стало символом опору духовній асиміляції.