Репортажний живопис

Репортажний живопис (яп. рупо, від англ. reportage) — японський післявоєнний художній рух, що виник на початку 1950-х років. Його прихильники прагнули викривати внутрішні суперечності повоєнного японського суспільства, яке вони сприймали як залежну від Америки державу під час американської окупації та Корейської війни. Художники цього напряму поєднували документальний, майже журналістський підхід із гострою соціальною й політичною критикою, звертаючись до реальних подій — протестів, конфліктів, наслідків мілітаризації та повсякденних злиднів. Рух був тісно пов'язаний із лівими політичними колами й ідеєю мистецтва як засобу суспільного втручання. Його представники — Накамура Хіросі, Ікеда Тацуо, Ямасіта Кікудзі, Ісії Сіґео — поєднували елементи реалізму й сюрреалізму, вдаючись до сатири, алегоричних образів та естетики гротеску, і передавали відчуття тривоги, насильства й відчуження доби. Репортажний живопис відображав ширшу дискусію повоєнного японського мистецтва про роль художника в суспільстві, про національну ідентичність і про можливість реалізму після катастрофи. Хоча як згуртований рух він проіснував недовго, поступившись місцем іншим течіям, репортажний живопис лишається важливим свідченням політично заангажованого мистецтва повоєнної Азії.