Пап'є-кольє

Пап'є-кольє (з французького papier collé — «наклеєний папір») — специфічна форма колажу, ближча до малюнка, ніж до живопису, у якій на основу наклеюють шматки паперу — часто друковані, кольорові чи фактурні. Техніку винайшов Жорж Брак у 1912 році, коли наклеїв на аркуш смуги паперу, що імітував дерев'яні панелі; майже одночасно її почав використовувати Пабло Пікассо. Пап'є-кольє стало логічним продовженням аналітичного кубізму й важливим кроком до синтетичного кубізму: замість того щоб зображати предмети, художники вводили в композицію самі шматки реального матеріалу — уривки газет, шпалери, ноти, — які водночас лишалися площинами кольору й форми та натякали на впізнавані речі. Це створювало гру між реальністю й зображенням, між площиною й ілюзією. Пап'є-кольє відрізняється від ширшого поняття колажу переважним використанням саме паперу й тісним зв'язком із рисунком. Техніка мала величезний вплив на розвиток модерного мистецтва XX століття.