Нова об'єктивність

Нова об'єктивність (нім. Neue Sachlichkeit) — німецький мистецький рух 1920-х років, що виник як реакція на емоційність експресіонізму та ідеалізм передвоєнного авангарду. Назву запропонував 1925 року куратор Густав Гартлауб для виставки в Мангаймі, яка представила покоління художників, що повернулися до тверезого, критичного, майже клінічного реалізму. Митці Нової об'єктивності зображували повоєнну дійсність Веймарської республіки без прикрас: скалічених ветеранів, повій, спекулянтів, соціальну нерівність і моральний розклад великих міст. Провідними постатями руху були Отто Дікс, Ґеорґ Ґрос та Макс Бекман, чиї гострі сатиричні полотна викривали цинізм і жорстокість епохи. Стиль поєднував холодну точність деталей із їдким соціальним коментарем. Прихід до влади нацистів у 1933 році поклав край руху: багато творів було оголошено «дегенеративним мистецтвом», конфісковано або знищено. Нова об'єктивність залишається одним із найпроникливіших свідчень міжвоєнної кризи в європейській культурі.