Кінетичне мистецтво

Кінетичне мистецтво — течія, у якій рух є визначальним засобом художнього впливу: твори або справді рухаються — за допомогою моторів, повітряних потоків, магнітів чи ручного втручання, — або створюють ілюзію руху завдяки оптичним ефектам. Витоки напряму сягають конструктивістських експериментів Наума Ґабо й Антуана Певзнера та «Велосипедного колеса» Марселя Дюшана (1913). Розквіт кінетичного мистецтва припав на 1950–1960-ті роки; ще з початку 1930-х Александр Колдер створював мобілі — підвісні рухливі скульптури, врівноважені так, що найменший подих повітря приводить їх у рух. Важливими постатями стали також Жан Тенґлі з його саморуйнівними машинами, Хесус Рафаель Сото та Хуліо Ле Парк. Кінетизм тісно переплітається з оп-артом, коли рух імітується статичними геометричними візерунками. Мистецтво руху відображало захоплення технікою, енергією та часом як художнім виміром, руйнуючи традиційне уявлення про скульптуру як нерухомий, вічний об'єкт і залучаючи глядача до динамічного, змінного видовища.