Імпресіонізм

Імпресіонізм — художня мова, що склалася у Франції в 1860—1870-х роках і здійснила переворот у європейському живописі, поставивши в центр безпосереднє зорове враження від мінливого світу. Його естетичне ядро — прагнення вловити швидкоплинну мить, гру світла, атмосферу й вібрацію повітря. Художники вийшли з майстерні на пленер і почали писати те, що бачить око за конкретного освітлення, а не те, що знає розум. Формальні ознаки — роздільний, вібруючий мазок, світла висвітлена палітра без чорних тіней, оптичне змішування чистих кольорів, розчинення контуру, фрагментарна, ніби «випадково» вихоплена композиція, зумовлена впливом фотографії та японської гравюри. Мотиви — краєвид, вода й відблиски, міські бульвари, сцени дозвілля, портрет у природному середовищі. Перша спільна виставка відбулася 1874 року в майстерні фотографа Надара й викликала скандал, а сама назва руху народилася з глузливого відгуку критика. Технічною передумовою стали фабричні олійні фарби в металевих тюбиках, які дали змогу писати просто неба, alla prima, за один сеанс; до кола належали також Альфред Сіслей і Ґюстав Кайботт. Основоположники — Клод Моне з його серіями стогів, соборів і водяних лілей, Оґюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едґар Деґа з динамікою руху, Берта Морізо; назву руху дала Монеова картина «Враження. Схід сонця». В українському мистецтві імпресіоністичні відкриття творчо засвоїли Микола Бурачек, Олександр Мурашко, чиє полотно «Карусель» сяє світлом, Абрам Маневич, Петро Левченко. Імпресіонізм звільнив колір і мазок, змінив саме уявлення про завершеність твору й відкрив шлях постімпресіонізмові та всьому подальшому модерному живопису, лишившись однією з найулюбленіших публікою сторінок історії мистецтва.