Новеченто

«Іль Новеченто італьяно» (італ. «Італійське двадцяте століття») — італійська мистецька група, сформована в Мілані 1922 року з метою відродження традиції великоформатного живопису та скульптури в класичному, монументальному стилі. Рух виник у контексті ширшого європейського «повернення до порядку» після Першої світової війни, коли багато художників відмовилися від радикальних авангардних експериментів на користь ясності, ваговитості форм та зв'язку з італійською класичною спадщиною — від римської античності до майстрів раннього Відродження. Ідеологом і промоутером групи була критикиня та колекціонерка Марґеріта Сарфатті, а серед художників — Маріо Сіроні, Акілле Фуні, Ансельмо Буччі, Убальдо Оппі та інші. Їхньому живопису притаманні спрощені, скульптурні об'єми, статичні композиції, приглушений колорит і відчуття урочистої тиші. «Новеченто» здобув офіційне визнання за фашистського режиму, з яким частина його учасників була пов'язана, що згодом ускладнило оцінку руху. Попри це, «Іль Новеченто італьяно» лишається важливим прикладом міжвоєнного неокласицизму й свідченням складних стосунків між модерним мистецтвом, традицією та політикою у XX столітті.