Історичний живопис

Історичний живопис — жанр, що зображує значущі, здебільшого багатофігурні сцени з класичної історії, античної й іншої міфології, Біблії та великої літератури. Термін виник у XVII столітті й позначав не просто картини на історичну тему, а найвищий за престижем різновид живопису, який мав повчати, надихати й возвеличувати чесноти через оповідь про героїчні вчинки. У XVIII столітті поняття розширилося, охопивши й сучасніші історичні події. У класичній ієрархії жанрів історичний живопис незмінно посідав найвище місце. Висока оцінка жанру ґрунтувалася на теорії, згідно з якою художник мав володіти найширшими знаннями — анатомії, композиції, перспективи, історії й літератури — і водночас здатністю ідеалізувати дійсність задля морального піднесення. Взірцевими майстрами вважалися Рафаель, Ніколя Пуссен, а згодом Жак-Луї Давід, чиї полотна на кшталт «Клятви Гораціїв» уславлювали громадянську доблесть у дусі неокласицизму. Британець Бенджамін Вест уславився тим, що зобразив сучасну подію («Смерть генерала Вулфа») з героїчним пафосом. У XIX столітті, з піднесенням реалізму, імпресіонізму та інтересу до буденного, історичний живопис поступово втратив колишню домінантну роль.