Декалькоманія

Декалькоманія — техніка перенесення зображення, за якої рідку фарбу наносять на поверхню, притискають до неї іншу поверхню (папір, скло чи полотно), а потім розділяють їх. Унаслідок розтягування й відриву фарби виникають несподівані, схожі на дзеркальні розгалужені, губчасті чи мереживні структури, що нагадують скелі, ліси, коралі або хмари. Спочатку декалькоманія була комерційним способом перенесення візерунків на кераміку у XIX столітті, але близько 1936 року її як художній прийом розвинув сюрреаліст Оскар Домінгес, а згодом активно застосовував Макс Ернст, вбудовуючи випадкові текстури у фантастичні пейзажі. Для сюрреалістів декалькоманія була ще одним методом автоматизму — способом залучити випадок і підсвідоме, звільнивши образ від свідомого контролю художника. Отримані фактури нерідко ставали відправною точкою для домальованих сцен, у яких абстрактна пляма перетворювалася на впізнаваний, але тривожний світ.