Живопис кольорового поля

Живопис кольорового поля — термін, що описує роботи абстрактних художників, які працювали переважно в 1950-х і 1960-х роках, і характеризується великими площинами більш-менш рівномірного однотонного кольору. На відміну від жестового «живопису дії», кольорове поле уникає видимого мазка, драматизму й особистого сліду руки, натомість наголошуючи на суцільному, майже безмежному просторі кольору, який охоплює й огортає глядача. Напрям тісно пов'язаний з абстрактним експресіонізмом; його ранніми піонерами були Марк Ротко з його прямокутниками м'яко світних кольорів, Барнетт Ньюмен з вертикальними «блискавками» та Кліффорд Стілл. Ці митці прагнули викликати піднесені, споглядальні, майже релігійні переживання через саму присутність масштабного кольору. У 1950–1960-х роках друге покоління — Гелен Франкенталер, Морріс Луїс і Кеннет Ноленд — розвинуло техніку «просочування» (Франкенталер започаткувала її 1952 року), за якої розріджена фарба вбиралася просто в незагрунтоване полотно, зливаючись із його поверхнею. Критик Клемент Ґрінберг теоретично обґрунтував цей підхід як логічний крок до «чистоти» живопису. Кольорове поле лишається однією з найвпливовіших течій повоєнної абстракції.