К'яроскуро

К'яроскуро (chiaroscuro) — італійський термін, що дослівно означає «світло-тінь» і позначає розподіл та взаємодію світла й тіні у творі, а також моделювання об'єму й простору за допомогою тональних контрастів. Прийом розвинувся в добу Відродження: Леонардо да Вінчі досліджував плавні переходи від світла до тіні (споріднене поняття — сфумато), надаючи формам відчуття тривимірної повноти. Найдраматичнішого вираження к'яроскуро набуло в бароко: Караваджо застосовував різкі контрасти яскравого світла й глибокого мороку (тенебризм), щоб посилити емоційну напругу й театральність сцен. Цей підхід вплинув на численних майстрів світлотіні по всій Європі. К'яроскуро лишається фундаментальним засобом виразності в живопису, графіці, фотографії та кіно, де контраст світла й темряви формує настрій, обсяг і драматургію. Термін уживають і щодо гравюри «к'яроскуро», друкованої з кількох дощок для передавання тонів.