Бруталізм

Бруталізм — архітектурний стиль 1950-х і 1960-х років, що характеризується простими, масивними, блочними формами та відкритою грубою бетонною конструкцією. Назва походить від французького виразу béton brut («сирий бетон»), популяризованого архітектором Ле Корбюзьє. Для бруталізму типові оголені поверхні необробленого бетону зі слідами дерев'яної опалубки, монументальність, повторювані модульні елементи й підкреслена чесність у демонстрації матеріалів та конструкції. Стиль виріс із післявоєнної потреби у швидкому й економному будівництві житла, шкіл, університетів та громадських споруд. Теоретичне обґрунтування «нового бруталізму» дали британські архітектори Елісон і Пітер Смітсони, а серед знакових прикладів — Житлова одиниця в Марселі Ле Корбюзьє, будівля Національного театру та комплекс Барбікан у Лондоні. Бруталізм часто пов'язували з ідеями соціальної утопії та колективного добробуту. Згодом його критикували за похмурість і нелюдський масштаб, а багато будівель занепали або були знесені. Проте від початку XXI століття інтерес до бруталізму відродився, і його спадщину переоцінюють як важливу главу модерністської архітектури.