Аналітичний кубізм

Аналітичний кубізм — рання фаза кубізму, яку зазвичай датують періодом приблизно з 1908 по 1912 рік. Її характеризує фрагментарний вигляд предметів, показаних одночасно з множинних точок зору, і система перекривних площин, що розкладають об'єм на грані. Замість того щоб зображати світ із єдиної фіксованої позиції, художники «аналізували» форму, розбивали її на складники й перерозподіляли по площині полотна, поєднуючи різні ракурси в одному образі. Напрям розробили Пабло Пікассо та Жорж Брак у тісній творчій співпраці в Парижі. Їхні полотна цього періоду вирізняються стриманою, майже монохромною палітрою — переважно охра, сірі та коричневі тони, — аби увага не відволікалася від складної структури форми. Улюбленими сюжетами були портрети, натюрморти з музичними інструментами, пляшками й газетами. Аналітичний кубізм радикально переосмислив основи західного живопису після Ренесансу, відмовившись від ілюзорної перспективи, і підготував перехід до синтетичного кубізму, у якому з'явилися колаж і яскравіші кольори. Він мав величезний вплив на весь подальший розвиток модерністського мистецтва.