Академізм

Академізм — це стиль і система художньої освіти, що склалися навколо європейських академій мистецтв від XVII до XIX століття й закріпили сувору ієрархію жанрів, канонів і технічних правил. Його естетичним ідеалом є вивірена краса, заснована на вивченні античної скульптури та спадщини майстрів Високого Відродження, передусім Рафаеля. Академічний твір відзначається бездоганним рисунком, ретельним моделюванням об'єму світлотінню, гладенькою, майже непомітною фактурою мазка та збалансованою, часто пірамідальною композицією. На вершині жанрової ієрархії стояв історичний живопис — сцени з міфології, релігії та давньої історії, — нижче розташовувалися портрет, побутовий жанр, пейзаж і натюрморт. Обов'язковими були точна анатомія, лінійна перспектива та ідеалізація натури, що згладжувала випадкове й підносила зразкове. Провідними майстрами академізму були Жан-Огюст-Домінік Енгр, Вільям Бугро та Александр Кабанель. Українську академічну традицію представляє Володимир Боровиковський, уродженець Миргорода. З Імператорською академією мистецтв пов'язана й доля багатьох українських митців, зокрема Тараса Шевченка, який здобув там фахову виучку. Важливим інструментом системи була Римська премія, що давала кращим випускникам змогу студіювати в Італії, а щорічні Салони визначали офіційну ієрархію успіху. У другій половині XIX століття академізм зазнав критики з боку реалістів та імпресіоністів за холодну умовність і відірваність від сучасного життя, а термін «салонне мистецтво» набув іронічного відтінку. Попри це академізм лишив по собі величезну спадщину бездоганно виконаних полотен і сформував саме поняття професійної майстерності. Академічна школа рисунка з її послідовним рухом від гіпсів до живої натури й дотепер лишається фундаментом підготовки художника.